Документ n0043700-98, поточна редакція — Прийняття від 15.07.1998

    СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ 
У Х В А Л А
від 15.07.98

Згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини
у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеною
державами - членами СНД у м.Мінську 22 січня 1993 р., яка
була ратифікована Україною, клопотання про дозвіл
примусового виконання рішення подається у компетентний суд
Договірної Сторони (в Україні - в суд обласного рівня), де
рішення підлягає виконанню. У визнанні й виконанні рішення
може бути відмовлено, зокрема, у випадках, коли: рішення,
постановлене судом Договірної Сторони, не набрало законної
сили; відповідача не було належно повідомлено про розгляд
справи і він у зв'язку з цим не брав участі у її розгляді; у
справі між тими ж сторонами про той самий спір вже було
постановлено рішення; справа належить до виключної
компетенції суду держави-члена СНД, на території якої має
бути визнано і виконано

(Витяг)

У травні 1998 р. в Донецький обласний суд надійшло клопотання
Ш. про визнання і виконання на території України рішення
Лабинського районного суду Краснодарського краю Російської
Федерації від 17 червня 1997 р. Цим рішенням на її користь із К.
було стягнено на утримання сина В., 1983 року народження, аліменти
в розмірі 1/4 частини заробітної плати. Посилаючись на те, що
рішення про стягнення аліментів, постановлене судом Російської
Федерації, підлягає визнанню і виконанню на території України, Ш.
просила задовольнити її клопотання. Ухвалою Донецького обласного суду від 5 червня 1998 р.
рішення суду Російської Федерації про стягнення аліментів з К.
визнано і допущено до виконання на території України. У скарзі К. просив скасувати зазначену ухвалу як незаконну. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, судом Російської Федерації
було постановлено рішення про стягнення аліментів з К., який
мешкає на території України. Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у
цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеною державами -
членами СНД у м. Мінську 22 січня 1993 р. ( 997_009 ) (далі -
мінська Конвенція), було визначено порядок визнання і допуску до
виконання рішень, постановлених судами держав СНД. Мінська Конвенція була ратифікована Верховною Радою України,
( 240/94-ВР ) і тому її положення обов'язкові для виконання на
території України. Згідно зі ст. 53 ( 997_009 ) Мінської конвенції клопотання
про дозвіл примусового виконання рішення подається в компетентний
суд Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню. За ст. 353 ЦПК ( 1503-06 ) місцем виконання вважається
місцевість, де боржник постійно проживає або де знаходиться його
майно. Оскільки К. проживає на території Донецької області,
надходження клопотання про визнання і виконання рішення суду іншої
держави - члена СНД до Донецького обласного суду не суперечило ні
мінській Конвенції, ні внутрішньому законодавству України. Мінською конвенцією (ст. 55) ( 997_009 ) встановлено, що у
визнанні й видачі дозволу на примусове виконання рішення може бути
відмовлено, зокрема, у випадках, коли: рішення, постановлене судом
Договірної Сторони, не набрало законної сили; відповідача не було
належно повідомлено про розгляд справи і він у зв'язку з цим не
брав участі в її розгляді; у справі між тими ж сторонами про той
самий спір вже було раніше постановлено рішення; справа належить
до виключної компетенції суду держави - члена СНД, на території
якої рішення має бути визнано і виконано. Оскільки К. жодних доказів, які були б підставою для відмови
у визнанні й виконанні рішення суду Російської Федерації на
території України, не навів, обласний суд обгрунтовано задовольнив
клопотання Ш. Доводи, на які К. посилався у скарзі, правового
значення не мають і на правильність висновків суду не впливають.
Оскаржувана ухвала обласного суду відповідає матеріалам справи і
вимогам закону, підстави для її скасування відсутні. Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України ухвалу обласного суду залишила без зміни,
а скаргу К. - без задоволення.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.



вгору