Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута) (ETS N 143)
Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 16.01.1992ETS N 143
Документ 994_150, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 10.12.2003, підстава - 1369-IV
( Остання подія — Набрання чинності, відбулась 27.08.2004. Подивитися в історії? )

                      Європейська конвенція 
про охорону археологічної спадщини
(переглянута)
(ETS N 143)
Валлетта, 16 січня 1992 року
Статус Конвенції див. ( 994_799 )

( Конвенцію ратифіковано Законом N 1369-IV ( 1369-15 )
від 10.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.224 )

Дата підписання: 16.01 1992 Дата набуття чинності: 27.08.2004
Офіційний переклад
ПРЕАМБУЛА
Держави-члени Ради Європи та інші держави-учасниці
Європейської культурної конвенції ( 994_213 ), які підписали цю
(переглянуту) Конвенцію,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого
єднання між її членами, зокрема, для збереження та втілення у
життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням;
зважаючи на Європейську культурну конвенцію ( 994_213 ),
підписану в Парижі 19 грудня 1954 року, зокрема на її статті 1 та
5;
зважаючи на Конвенцію про охорону архітектурної спадщини
Європи, підписану в Гранаді 3 жовтня 1985 року ( 994_226 );
зважаючи на Європейську конвенцію про правопорушення,
пов'язані із культурними цінностями, підписану в Дельфах 23 червня
1985 року ( 994_049 );
зважаючи на рекомендації Парламентської асамблеї стосовно
археології і зокрема рекомендації 848 (1978), 921 (1981) і 1072
(1988);
зважаючи на рекомендацію N R(89)5 стосовно охорони та
введення у культурний обіг археологічної спадщини у контексті
планування забудови міської та сільських територій;
нагадуючи, що археологічна спадщина є головним елементом
пізнання історії людства,
визнаючи, що європейській археологічній спадщині, яка є
свідком стародавньої історії, серйозно загрожують руйнування від
зростаючої кількості великих проектів освоєння територій,
природних ризиків, нелегальних або непрофесійних розкопок і
недостатньої поінформованості громадськості;
підтверджуючи важливість запровадження, якщо вони ще не
існують, відповідних адміністративних і наукових наглядових
процедур і необхідність урахування потреб охорони археологічної
спадщини у політиці планування забудови міської та сільської
територій та культурного розвитку;
підкреслюючи, що відповідальність за охорону археологічної
спадщини має покладатися не тільки на безпосередньо заінтересовану
державу, а й на всі європейські країни з метою зменшення ризику
руйнування і сприяння збереженню такої спадщини шляхом заохочення
обмінів експертами і досвідом;
відзначаючи необхідність доповнення принципів, викладених в
Європейській конвенції про охорону археологічної спадщини,
підписаній у Лондоні 6 травня 1969 року ( 994_312 ), з огляду на
розвиток політики планування в європейських країнах,
домовились про таке:
ВИЗНАЧЕННЯ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 1
1. Метою цієї (переглянутої) Конвенції є охорона
археологічної спадщини як джерела європейської колективної пам'яті
та засобу історичних і наукових досліджень.
2. З цією метою складовими частинами археологічної спадщини
вважаються всі матеріальні залишки та об'єкти, а також будь-які
інші сліди існування людства у минулих епохах:
i) збереження і вивчення яких допомагає з'ясувати розвиток
історії людства та його зв'язок з природним середовищем;
ii) головними джерелами отримання інформації відносно яких є
розкопки або знахідки й інші методи дослідження історії людства та
середовища, що його оточує;
iii) які знаходяться у будь-якому місці, що знаходиться під
юрисдикцією Сторін.
3. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні
ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі
об'єкти, інші пам'ятки, а також їхній контекст, незалежно від
місця розташування на суходолі або під водою.
ВИЗНАЧЕННЯ ОБ'ЄКТІВ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ
І ЗАХОДІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇХНЬОЇ ОХОРОНИ
Стаття 2
Кожна Сторона зобов'язується запровадити за допомогою діючих
у відповідній державі процедур правову систему охорони
археологічної спадщини, яка передбачає:
i) ведення обліку її археологічної спадщини та визначення
пам'яток і територій, що підлягають охороні;
ii) створення археологічних заповідників навіть там, де на
суходолі або під водою відсутні наявні сліди, з метою збереження
матеріальних свідчень, які будуть вивчатися прийдешніми
поколіннями;
iii) зобов'язання для осіб, що випадково знаходять об'єкти
археологічної спадщини, доповідати про це компетентним органам і
надавати їх для вивчення.
Стаття 3
Для збереження археологічної спадщини і забезпечення
наукового значення археологічних дослідницьких робіт кожна Сторона
зобов'язується:
i) застосовувати процедури видання дозволів на розкопки та
інші види археологічної діяльності та здійснення нагляду за ними
таким чином, щоб:
a) запобігати будь-яким несанкціонованим розкопкам або
вилученню об'єктів археологічної спадщини;
b) забезпечити, щоб археологічні розкопки і розвідка
здійснювалися на наукових засадах та за умови:
- використання у міру можливості неруйнівних методів
дослідження;
- запобігання тому, щоб об'єкти археологічної спадщини
розкривалися або залишалися у розкритому вигляді під час або після
завершення розкопок без забезпечення їхнього належного збереження,
консервації та раціонального використання;
ii) забезпечити, щоб розкопки та інші потенційно руйнівні
роботи здійснювалися лише кваліфікованими, спеціально
уповноваженими на те особами;
iii) запровадити процедуру видання попереднього спеціального
дозволу, якщо це передбачено внутрішнім законодавством держави, на
використання в археологічних дослідженнях детекторів металу та
будь-якого іншого обладнання чи методів для виявлення
археологічних об'єктів.
Стаття 4
Для фізичного збереження археологічної спадщини кожна Сторона
зобов'язується вживати заходів, які передбачають залежно від
обставин:
i) придбання або охорону державними органами за допомогою
інших відповідних засобів територій, які мають стати
археологічними заповідниками;
ii) збереження та підтримання в належному стані археологічної
спадщини бажано у місці їхнього знаходження;
iii) облаштування належних сховищ археологічних залишків, які
були вилучені з місця їхнього первісного розташування.
КОМПЛЕКСНЕ ЗБЕРЕЖЕННЯ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 5
Кожна Сторона зобов'язується:
i) докладати зусиль для узгодження і поєднання відповідних
потреб археології з планами облаштування територій шляхом
забезпечення участі археологів:
a) у плануванні, спрямованому на забезпечення збалансованих
стратегій охорони, збереження та введення у культурний обіг
ділянок територій, що мають археологічну цінність;
b) у різних етапах проектів розвитку територій;
ii) забезпечити систематичні консультації між археологами та
фахівцями з питань міського і реґіонального планування з метою
створення можливостей для:
a) внесення змін до тих проектів розвитку територій, які
можуть мати негативний вплив на археологічну спадщину;
b) забезпечення достатніх часу та ресурсів для проведення
належного наукового дослідження відповідної ділянки території та
опублікування його результатів;
iii) забезпечити повне врахування місцевостей, що мають
археологічну цінність, та їхнього контексту в оцінках екологічних
наслідків та рішеннях, що приймаються на їхній основі;
iv) передбачити зберігання на місці їхнього знаходження, коли
це практично можливо, тих об'єктів археологічної спадщини, які
були знайдені під час забудови територій;
v) забезпечити, щоб відкриття місць археологічних розкопок
для відвідувачів, особливо будь-яка перебудова, пов'язана з
необхідністю прийому великої кількості відвідувачів, негативно не
впливало на археологічний і науковий характер таких місць та
прилеглої до них території.
ФІНАНСУВАННЯ АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
І ЗБЕРЕЖЕННЯ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 6
Кожна Сторона зобов'язується:
i) передбачити державну фінансову підтримку археологічних
досліджень національними, реґіональними і місцевими органами
згідно з їхньою відповідною компетенцією;
ii) збільшити обсяг матеріальних ресурсів для превентивної
археології:
a) шляхом ужиття належних заходів для того, щоб у великих
державних або приватних проектах розвитку територій передбачалося
покриття із ресурсів державного або приватного сектора, у разі
необхідності, всіх витрат на проведення будь-яких необхідних
археологічних робіт, пов'язаних із такими проектами;
b) шляхом включення до бюджету таких проектів на додаток до
витрат на проведення оцінки екологічних наслідків, яка необхідна
для розробки запобіжних заходів при екологічному і реґіональному
плануванні, статті витрат на здійснення попередніх археологічних
досліджень та розвідки, на підготовку підсумкового наукового
звіту, а також на опублікування і облік результатів у повному
обсязі.
ЗБІР І ПОШИРЕННЯ НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 7
З метою сприяння вивченню археологічних знахідок та поширенню
інформації про них кожна Сторона зобов'язується:
i) здійснювати або оновлювати обстеження, вести реєстри
пам'яток та карти-схеми розташування археологічних об'єктів у
районах, що знаходяться під їхньою юрисдикцією;
ii) вживати всіх практичних заходів для забезпечення
складання після завершення археологічних робіт узагальненого
наукового звіту, придатного для опублікування, до необхідного
опублікування спеціальних досліджень у повному обсязі.
Стаття 8
Кожна Сторона зобов'язується:
i) сприяти обміну на національному і міжнародному рівнях
об'єктами археологічної спадщини для професійних наукових цілей,
вживаючи всіх належних заходів для забезпечення того, щоб такий
обмін не завдавав шкоди культурній і науковій цінності цих
об'єктів;
ii) сприяти збору інформації про здійснювані археологічні
дослідження та поточні розкопки, а також організації міжнародних
дослідницьких програм.
ПОГЛИБЛЕННЯ ПОІНФОРМОВАНОСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ
Стаття 9
Кожна Сторона зобов'язується:
i) здійснювати освітницькі заходи з метою поінформування і
поглиблення поінформованості громадськості про цінність
археологічної спадщини для розуміння минулого та ризиків, що
загрожують цій спадщині;
ii) сприяти доступу громадськості до визначних об'єктів її
археологічної спадщини, особливо місць археологічних розкопок, і
заохочувати показ громадськості колекцій археологічних знахідок.
ЗАПОБІГАННЯ НЕЛЕГАЛЬНОМУ ОБІГУ ОБ'ЄКТІВ
АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 10
Кожна Сторона зобов'язується:
i) організувати збір відповідними державними органами і
науковими установами інформації про будь-які зафіксовані випадки
нелегальних розкопок;
ii) інформувати компетентні органи держави походження, яка є
учасницею цієї Конвенції, про будь-які пропозиції стосовно
об'єктів археологічної спадщини, що могли бути отримані в
результаті нелегальних розкопок або незаконного вилучення під час
санкціонованих розкопок, а також надавати необхідну докладну
інформацію про них;
iii) вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб
музеї та аналогічні установи, чия політика придбання цінностей
контролюється державою, не купували об'єктів археологічної
спадщини, які могли бути отримані в результаті приховування або
здійснення нелегальних розкопок, або незаконного вилучення під час
санкціонованих розкопок;
iv) стосовно музеїв та аналогічних установ, які знаходяться
на її території, але політика придбання цінностей яких не
контролюється державою:
a) надати їм текст цієї (переглянутої) Конвенції;
b) докладати всіх зусиль для забезпечення дотримання такими
музеями та установами принципів, викладених в пункті 3 вище;
v) обмежити, у міру можливості, за допомогою освітніх
заходів, інформації, пильності та співробітництва обіг об'єктів
археологічної спадщини, отриманих у результаті приховування або
здійснення нелегальних розкопок, або незаконного вилучення під час
санкціонованих розкопок.
Стаття 11
Ніщо у цій (переглянутій) Конвенції не зашкоджує існуючим або
майбутнім двостороннім або багатостороннім договорам між Сторонами
стосовно нелегального обороту об'єктів археологічної спадщини або
їхнього повернення законним власникам.
ВЗАЄМНА ТЕХНІЧНА ТА НАУКОВА ДОПОМОГА
Стаття 12
Сторони зобов'язуються:
i) надавати одна одній технічну і наукову допомогу шляхом
обміну досвідом і експертами у галузі археологічної спадщини;
ii) сприяти з урахуванням їхнього відповідного національного
законодавства та обов'язкових для них міжнародних угод обмінам
фахівцями з питань збереження археологічної спадщини, включаючи
спеціалістів із підвищення кваліфікації.
КОНТРОЛЬ ЗА ЗАСТОСУВАННЯМ (ПЕРЕГЛЯНУТОЇ) КОНВЕНЦІЇ
Стаття 13
Для цілей цієї (переглянутої) Конвенції комітет експертів,
створений Комітетом міністрів Ради Європи згідно зі статтею 17
Статуту Ради Європи ( 994_001 ), здійснює нагляд за застосуванням
(переглянутої) Конвенції і, зокрема:
i) періодично доповідає Комітетові міністрів Ради Європи про
хід здійснення державами-учасницями (переглянутої) Конвенції
політики охорони археологічної спадщини і про здійснення
принципів, проголошених (переглянутою) Конвенцією;
ii) пропонує Комітетові міністрів Ради Європи заходи, які
спрямовані на виконання положень (переглянутої) Конвенції і
передбачають також багатосторонню діяльність, перегляд Конвенції
або внесення змін та доповнень до неї та інформування
громадськості про мету цієї (переглянутої) Конвенції;
iii) надає Комітетові міністрів Ради Європи рекомендації
стосовно запрошення держав, що не є членами Ради Європи,
приєднатися до цієї (переглянутої) Конвенції.
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 14
1. Ця (переглянута) Конвенція відкрита для підписання
державами-членами Ради Європи та іншими державами-учасницями
Європейської культурної конвенції ( 994_213 ).
Вона підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню.
Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи схвалення
здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Жодна держава-учасниця Європейської конвенції про охорону
археологічної спадщини, підписаної у Лондоні 6 травня 1969 року
( 994_312 ), не може здати на зберігання свою ратифікаційну
грамоту або свій документ про прийняття чи схвалення, якщо вона не
денонсувала згадану Конвенцію або одночасно не денонсує її.
3. Ця (переглянута) Конвенція набуває чинності через шість
місяців від дати, на яку чотири держави, включаючи щонайменше три
держави-члени Ради Європи, висловили свою згоду на обов'язковість
для них (переглянутої) Конвенції відповідно до положень попередніх
пунктів.
4. Якщо на виконання попередніх двох пунктів денонсація
Конвенції від 6 травня 1969 року ( 994_312 ) не набирає чинності
одночасно з набуттям чинності цією (переглянутою) Конвенцією,
Договірна Держава під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної
грамоти або свого документа про прийняття чи схвалення може
заявити, що вона буде продовжувати застосовувати Конвенцію від 6
травня 1969 року до набуття чинності цією (переглянутою)
Конвенцією.
5. Для будь-якої держави-учасниці, яка згодом висловить свою
згоду на обов'язковість для неї цієї (переглянутої) Конвенції
після набуття нею чинності, Конвенція набуває чинності через шість
місяців від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або
документа про прийняття чи схвалення.
Стаття 15
1. Після набуття чинності цією (переглянутою) Конвенцією
чинності Комітет міністрів Ради Європи може запропонувати
будь-якій державі, яка не є членом Ради, та Європейському
економічному співтовариству приєднатися до цієї (переглянутої)
Конвенції шляхом рішення, що приймається більшістю голосів,
передбаченою у статті 20d Статуту Ради Європи ( 994_001 ), і
одностайним голосуванням представників Договірних Держав, які
мають право засідати у Комітеті.
2. Для будь-якої держави, що приєдналася до цієї
(переглянутої) Конвенції, або Європейського економічного
співтовариства, якщо воно приєднається до неї, Конвенція набуває
чинності через шість місяців від дати здачі на зберігання
документа про приєднання Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 16
1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на
зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про
прийняття, схвалення чи приєднання може визначити територію
(території), до якої (яких) застосовуватиметься ця (переглянута)
Конвенція.
2. Будь-яка держава може у будь-який інший час після цього
шляхом заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити
дію цієї (переглянутої) Конвенції на будь-яку іншу територію,
визначену в цій заяві. Щодо такої території (переглянута)
Конвенція набуває чинності через шість місяців від дати отримання
такої заяви Генеральним секретарем.
3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх
пунктів, може стосовно будь-якої території, визначеної в цій
заяві, бути відкликана шляхом направлення відповідного
повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Відкликання набуває
чинності через шість місяців від дати отримання такого
повідомлення Генеральним секретарем.
Стаття 17
1. Будь-яка Сторона може у будь-який час денонсувати цю
(переглянуту) Конвенцію шляхом направлення відповідного
повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи.
2. Така денонсація набуває чинності через шість місяців після
дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.
Стаття 18
Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени
Ради Європи, інші держави-учасниці Європейської культурної
конвенції ( 994_213 ) та будь-яку державу та Європейське
економічне співтовариство, якщо вони приєдналися або їм було
запропоновано приєднатися до цієї (переглянутої) Конвенції, про:
i) будь-яке підписання;
ii) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або
будь-якого документа про прийняття, схвалення чи приєднання;
iii) будь-яку дату набуття чинності цією (переглянутою)
Конвенцією відповідно до статей 14, 15 та 16;
iv) будь-який інший акт, або повідомлення, які стосуються
цієї (переглянутої) Конвенції.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те
уповноважені представники підписали цю (переглянуту) Конвенцію.
Вчинено у Валлетті шістнадцятого дня січня місяця 1992 року
англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є
рівно автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в
архівах Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає
завірені копії цієї (переглянутої) Конвенції кожній державі-члену
Ради Європи, іншим державам-учасницям Європейської культурної
конвенції ( 994_213 ) та всім державам, що не є членами Ради, або
Європейському економічному співтовариству, яким було запропоновано
приєднатися до цієї (переглянутої) Конвенції.



вгору