Справа «Ткачов проти України» (Заява № 11773/08)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Заява від 19.04.2018
Документ 974_c68, поточна редакція — Прийняття від 19.04.2018

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Ткачов проти України»
(Заява № 11773/08)

СТРАСБУРГ
19 квітня 2018 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Ткачов проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,
Мартіньш Мітс (<…>),
Ладо Чантурія (<…>), судді,
та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 березня 2018 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 11773/08), яку 21 березня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Кирило Олександрович Ткачов (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. А. Бущенко - адвокат, який практикує у м. Києві. У грудні 2017 року п. Бущенко повідомив Суд, що його роботу над цією справою завершено, та що у зв’язку зі зміною посади він більше не може представляти заявника. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 19 листопада 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1977 році. Наразі він відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у м. Дніпрі.

A. Засудження заявника

5. Остаточним вироком національного суду від 16 липня 2002 року заявника було засуджено до довічного позбавлення волі за вчинення ним вбивства та інших злочинів.

B. Тримання заявника під вартою у Черкаському СІЗО

6. До вересня 2004 року заявник перебував під вартою у Черкаському слідчому ізоляторі (далі - Черкаський СІЗО), де, як він стверджував, камери були переповнені та у яких бракувало основних зручностей.

C. Тримання заявника під вартою у Сокальській колонії

7. У жовтні 2004 року заявника було етаповано до Сокальської виправної колонії № 47 у смт Жвирка (далі - Сокальська колонія), де він перебував до 15 листопада 2007 року.

8. Заявник стверджував, що під час його тримання під вартою у зазначеній колонії одним із його співкамерників був п. В.М. Гук - колишній заявник до Суду, з яким він перебував в одній камері протягом трьох років. Заяву п. Гука вже було розглянуто Судом, який, зокрема, встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами його тримання під вартою у згаданій колонії (див. рішення у справі «Гук проти України» [Комітет] (Guk v. Ukraine) [Committee], заява № 16995/05, пункти 83-86, від 08 грудня 2016 року).

1. Умови тримання заявника під вартою у Сокальській колонії

(a) Доводи заявника

9. Як стверджує заявник, впродовж перебування у колонії він утримувався в камері, житлова площа якої була «дуже обмеженою». На підтвердження цього він послався на письмову заяву, підписану п. Гуком, яку той подав до Суду. Відповідно до цієї заяви розміри камери становили 3,7 м × 3,4 м (12,58 кв. м), включаючи санвузол, розміри якого становили 1,35 м × 1,5 м (1,76 кв. м).

10. Камера не була облаштована елементарними зручностями: не було меблів для зберігання особистих речей та продуктів харчування; дуже маленький стіл; не було контейнеру для сміття; не було миючих засобів для туалету. Проточна вода була низької якості, а фільтри для води не надавалися. Опалювання камер було неналежним; повітря було вогким і холодним; стіни були вкриті грибком.

(b) Доводи Уряду

11. За твердженням Уряду облаштування камери заявника відповідало національним стандартам. Ув’язнені були забезпечені всіма необхідними зручностями. Якість проточної води відповідала стандартам. Температура у камері становила не менше 18 °С, та повітря у камері не було ані вогким, ані холодним.

2. Різні аспекти режиму у Сокальській колонії

(a) Доводи заявника

12. За твердженням заявника у бані не було роздягальні, тому ув’язнені мали спочатку роздягтись у своїх камерах. Охоронець спостерігав за ними та квапив їх. Ув’язнені мали голитися станками низької якості. Ув’язнені, які страждали на туберкульоз, милися у тих самих приміщеннях, що й здорові ув’язнені; не вживалося жодних заходів з дезінфекції. Здорові та хворі ув’язнені мали щоденні прогулянки на тих самих прогулянкових майданчиках, які також були маленькими, вогкими та темними.

13. Коли охоронці відчиняли камеру, ув’язнені мали відійти у її дальній кут, присісти та закласти руки за голову. Коли заявника виводили з камери, до нього завжди застосовували наручники; йому наказували йти навприсядки чи в іншій неприродній позі; на голову йому одягали темний мішок; дезінфекція наручників не проводилася.

14. До квітня 2015 року ув’язненим наказували згортати свої матраци вранці. У денний час їм заборонялося лежати на ліжках.

15. На підтвердження зазначених доводів заявник послався на письмову заяву п. Гука, якою підтверджувався порядок дій, які мали виконувати ув’язнені, коли охоронці відчиняли камеру. У ній також було зазначено, що коли ув’язнених виводили з камери, до них застосовувалися наручники та конвоювали у зігнутому положенні; на голову ув’язненому часто надягали мішок. Хворі та здорові ув’язнені милися в одному приміщенні та мали прогулянку на одному прогулянковому майданчику. У денний час матраци на ліжках мали бути згорнутими.

16. Заявник також стверджував, що адміністрацією проводилися обшуки особистих речей, після чого їх залишали розкиданими та часто пошкодженими; його годинник було вкрадено невстановленим охоронцем. Ув’язненим не надавалася належна медична допомога; вони постійно піддавались жорстокому поводженню з боку адміністрації. У 2004-2005 роках заявника регулярно били охоронці. У 2004-2006 роках побачення із сім’єю не організовувались належним чином. Кореспонденція заявника з родичами переглядалась, та декілька його листів зникли.

(b) Доводи Уряду

17. Уряд стверджував, що баня була обладнана роздягальнею. Заходи з дезінфекції в колонії у повній мірі відповідали національним стандартам. Ув’язнені, які страждали на туберкульоз, утримувались в окремих камерах; вони милися після інших ув’язнених, і після цього у бані проводилася дезінфекція.

18. Щоразу, як відчинялася камера, ув’язнені мали відійти у її дальній кут, але не мали присідати. Під час конвоювання з камери до них застосовувалися наручники, але вони не повинні були йти навприсядки чи з мішком на голові; наручники були в належному стані та їх дезінфекція не вимагалася.

19. Обшуки здійснювались на підставі відповідних нормативних актів, а ситуацій, про які стверджував заявник, не було. Ув’язненим не заборонялося користуватися матрацами у денний час.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

20. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (затверджені наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань № 275 від 25 грудня 2003 року, який втратив чинність 23 січня 2015 року, у редакції, чинній на час подій) регулювали, inter alia, тримання під вартою засуджених до довічного позбавлення волі. Ними накладались спеціальні обмеження на таких ув’язнених. Зокрема, вони передбачали, що при виведенні ув’язнених чоловічої статі з камер до них кожного разу застосовуються наручники у положенні руки за спиною (пункт 25).

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

21. Заявник скаржився на умови його тримання під вартою у Сокальській колонії та щодо різних аспектів режиму у ній: порядку дій при кожному відкриванні камери та при конвоюванні його з камери, організації банних процедур, обшуків, заборони користування матрацами та постільними речами у денний час та відсутності заходів з дезінфекції. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.».

22. Уряд заперечив проти тверджень заявника.

A. Прийнятність

1. Скарги щодо режиму у Сокальській колонії

23. Щодо скарг заявника на різні аспекти режиму в колонії Суд зазначає таке.

24. Щодо скарги на застосування наручників Суд вважає, що цей захід не завдав заявнику душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою. Хоча вбачається, що Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань дозволялося застосування оскаржуваного заходу до всіх ув’язнених чоловічої статі, засуджених до довічного позбавлення волі, незважаючи на їх особисту ситуацію та індивідуальну загрозу, яку цей захід може собою являти, заявник не зазначив характеру та ступеню страждання і приниження, завданого йому оскаржуваним обмеженням, та не обґрунтував, чи перевищували ці страждання рівень, притаманний його законному триманню під вартою (див., аналогічно, згадане рішення у справі «Гук проти України» (Guk v. Ukraine), п. 74).

25. Щодо скарг заявника, що він був зобов’язаний присідати кожного разу, коли відкривали камеру або під час виведення з камери, та носити мішок на голові під час такого конвоювання, Суд зазначає, що ці твердження опосередковано підтверджуються заявою п. Гука та оспорюються Урядом. Суд також зазначає, що у справі «Гук проти України» (Guk v. Ukraine) він встановив, що твердження п. Гука щодо одягання мішка на голову ув’язненому не було підтверджено жодними доказами (там само, п. 73). Крім того, Суд зауважує, що немає доказу того, що заявник коли-небудь звертався із зазначеними скаргами до національних органів влади. За відсутності будь-яких доказів того, що ці скарги подавалися до національних органів влади, та не маючи змоги скористатися висновками перевірок щодо них, Суд, пам’ятаючи про свою субсидіарну роль згідно з Конвенцією, не може визначити достовірність тверджень заявника. Аналогічні висновки стосуються тверджень щодо заборони користуватись матрацами та постільними речами у денний час. Отже, ці аспекти справи є явно необґрунтованими (див., аналогічно, рішення у справі «Андрій Яковенко проти України» (Andrey Yakovenko v. Ukraine), заява № 63727/11, пункти 85-86, від 13 березня 2014 року).

26. Щодо тверджень заявника, які стосуються банних процедур та обшуків, вони не підтверджені жодними доказами. Письмова заява пана Гука не підтверджує ці конкретні твердження.

27. Насамкінець, скарга щодо ризику зараження туберкульозом та непроведення дезінфекції є недостатньо обґрунтованою. Заявником не було наведено жодного випадку зараження здорових ув’язнених від хворих ув’язнених (див., аналогічно, ухвалу щодо прийнятності у справі «Соловйов проти Росії» (Solovyev v. Russia), заява № 76114/01, від 27 вересня 2007 року), або в цілому, або у зв’язку зі стверджуваним невжиттям заходів з дезінфекції.

28. У світлі зазначеного, Суд доходить висновку, що скарги заявника у цій частині є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Скарги щодо умов тримання під вартою

29. Уряд стверджував, що скарги заявника щодо умов тримання під вартою у Сокальській колонії не відповідали дійсності.

30. Суд зазначає, що ці скарги є достатньо докладними, а отже не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

31. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції вимагає від держави забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, при цьому щоб спосіб і метод виконання покарання не завдавали їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudla v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 94, ЄСПЛ 2000-XI). При встановленні того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і у сукупності з іншими недоліками (див., наприклад, рішення у справі «Муршіч проти Хорватії» [ВП] (<…>) [GC], заява № 7334/13, пп. 136-139, від 20 жовтня 2016 року).

32. У цій справі Суд бере до уваги твердження заявника, що протягом трьох років тримання його під вартою у Сокальській колонії він перебував в одній камері з трьома або чотирма іншими ув’язненими, у тому числі з п. Гуком. Суд також зазначає, що у справі п. Гука ним було встановлено порушення статті 3 у зв’язку з тим, що він та його співкамерник явно мали менше, ніж 3 кв. м площі, та що вони знаходилися у своїх камерах більшу частину дня у той самий період часу, що й у цій справі (див. згадане рішення у справі «Гук проти України» (Guk v. Ukraine), пп. 83-86). Суд не вбачає жодних підстав для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Отже, він доходить висновку, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з аналогічними обставинами.

33. З огляду на зазначений висновок, Суд не вважає за необхідне розглядати інші твердження заявника щодо умов його тримання під вартою, у тому числі його твердження щодо відсутності меблів та інших зручностей у його камері, низької якості води та недостатнього опалення.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

34. Зрештою, заявник скаржився на умови тримання у Черкаському СІЗО та на регулярне побиття, неналежну організацію побачень із сім’єю, неналежну медичну допомогу та втручання у його право на повагу до кореспонденції у Сокальській колонії. Він посилався на статтю 3 та по суті на статтю 8 Конвенції.

35. Суд розглянув ці скарги та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, вони не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Таким чином, Суд відхиляє їх як явно необґрунтовані відповідно до підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

36. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

37. Заявник вимагав 50000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

38. Уряд вважав, що у цій справі не було порушення. У якості альтернативи він вважав зазначену суму надмірною та закликав Суд відхилити її.

39. Постановляючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 7500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

40. Заявник не подав жодних вимог за цим пунктом, тому Суд не присуджує нічого.

C. Пеня

41. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 3 Конвенції щодо умов тримання його під вартою у Сокальській колонії, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявнику 7500 (сім тисяч п’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 19 квітня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Андре ПОТОЦЬКИЙ



вгору