Справа «Гелетей проти України» (Заява № 23040/07)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Заява від 24.04.2018
Документ 974_c52, поточна редакція — Прийняття від 24.04.2018

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Четверта секція

РІШЕННЯ

Справа «Гелетей проти України»
(Заява № 23040/07)

СТРАСБУРГ
24 квітня 2018 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Гелетей проти України»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Фаріс Вегабовіч (<...>), Голова,
Карло Ранцоні (<...>),
Петер Пацолай (<...>), судді,
та Андреа Там’єтті (<...>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 10 квітня 2018 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 23040/07), яку 07 травня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Василь Васильович Гелетей (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. Т.О. Калмиков - адвокат, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник скаржився на порушення свого права на захист та на те, що у його справі не було справедливого судового розгляду.

4. 04 лютого 2013 року про заяву було повідомлено Уряд. Уряд заперечив проти розгляду заяви Комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє їх.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Кримінальне провадження щодо заявника

5. Заявник народився у 1984 році та проживає у м. Береговому.

6. Уранці 22 серпня 2004 року на М. було вчинено розбійний напад і вбито у м. Береговому, де також проживав заявник. Того ж дня заявника та двох інших осіб, К.А. та Ст., було затримано за підозрою у вчиненні розбою та вбивства М.

7. Згідно з твердженнями заявника, 22 серпня 2004 року приблизно о 10 год. його було затримано спеціальним підрозділом міліції у квартирі його подруги та доставлено до відділу міліції, де його били та погрожували з метою змусити зізнатися у вчиненні розбою та умисного вбивства М.

8. У матеріалах справи містяться два протоколи затримання: один, складений працівником міліції, а інший - слідчим прокуратури, який розслідував справу про умисне вбивство (далі - слідчий); обидва вказували, що заявника було затримано згаданими посадовими особами 22 серпня 2004 року о 18 год. 30 хв. у їхніх кабінетах. У протоколі затримання, складеному слідчим, зазначено, що заявник визнав свою вину, не мав зауважень з приводу його затримання та бажав мати захисника. Він підписаний заявником без будь-яких зауважень. У нижній частині останнього аркуша протоколу міститься друкована довідка, яку було додано пізніше (її датовано 2007 роком); ця додаткова довідка підписана лише слідчим і свідчить, що про затримання заявника було повідомлено його родичів. Заявник стверджує, що родичів було повідомлено про його затримання ввечері наступного дня (тобто 23 серпня 2004 року).

9. Після затримання заявника ним було підписано протокол, у якому не вказувався час, коли заявнику було роз’яснено його права як підозрюваного, у тому числі право відмовитися давати показання та право на побачення із захисником до першого допиту. Відповідним записом у протоколі підтверджується, що заявник виявив бажання, щоб його представляв С. - адвокат, який проживав у м. Ужгороді, приблизно за 70 км від м. Берегове, та зазначив місце проживання останнього.

10. 22 серпня 2004 року приблизно о 16 год. за твердженням заявника та з 09 год. до 10 год. того дня відповідно до офіційного протоколу його було допитано слідчим як підозрюваного за участю захисника Б. У протоколі було зазначено, що того дня з 18 год. 30 хв. по 18 год. 45 хв. заявнику було роз’яснено його права як підозрюваного, та щодо цього існував окремий процесуальний документ, яким підтверджувалося його бажання мати захисника. Крім того, запис, зроблений від руки, свідчив, що заявник бажав мати в якості захисника Б. та що він повністю визнавав свою вину у вчиненні розбою та умисного вбивства. Під час допиту заявник надав деталі щодо розбійного нападу та визнав, що під час розбійного нападу він вдарив М. по голові битою, але що він зробив це інстинктивно, з метою самооборони. Заявник не зазначив, що сталося з битою, а саме - де або за яких обставин він сховав її після умисного вбивства. Заявник та Б. підписали протокол допиту, не зробивши жодних заперечень щодо його змісту. Після цього Б. пішов.

11. Пізніше того ж дня з 20 год. по 20 год. 30 хв. заявник взяв участь у відтворенні обстановки та обставин події із застосуванням відеозапису за участю експерта-криміналіста, слідчого районного відділу міліції, двох понятих і слідчого у справі. За твердженням Уряду, Б., очевидно, був зайнятий та не мав змоги взяти участь у відтворенні обстановки та обставин події. Жодному іншому захиснику не було доручено надавати допомогу заявнику під час цієї слідчої дії. Згідно з твердженням заявника, він повторив свою вимогу викликати С., але цього зроблено не було, та шляхом погроз його примусили давати показання.

12. Під час відтворення обстановки та обставин події, яку було розпочато поблизу місця, де було заховано биту, використану для вбивства, заявник показав точне місце, де знаходилась бита; потім биту було знайдено та вилучено як доказ. У копії протоколу відтворення обстановки та обставин події, наданій Суду заявником, зазначалось, що заявнику було роз’яснено його конституційне право на відмову давати показання щодо себе. Протокол містить вписане від руки слово «не» поруч з друкованим текстом «покази давати бажає». На копії протоколу, наданій Урядом, відповідну частину тексту не видно. Протокол також містить твердження заявника, що його не було змушено давати показання шляхом психологічного або фізичного насильства. Заявник підписав протокол, не зазначивши поряд зі своїм підписом жодних заперечень щодо його змісту.

13. У невстановлений час того ж дня Ст. і К.А. було допитано як підозрюваних. Ст., якого представляв Б. (той самий захисник, який представляв заявника), визнав свою вину у вчиненні розбою. Він стверджував, inter alia, що бачив, як заявник ніс биту, коли вони входили до будинку потерпілого. К.А., відмовившись від свого права на правову допомогу, визнав свою участь у вчиненні розбою. Крім того, не маючи захисника, він брав участь у відтворенні обстановки та обставин події із застосуванням відеозапису, під час якого стверджував, inter alia, що він бачив заявника з битою в руках, але не бачив, хто вбив М.

14. 23 серпня 2004 року слідчий виніс постанову про призначення заявнику та Ст. захисника Б. та допуск його до участі у провадженні.

15. Того ж дня заявник у присутності Б. взяв участь у ще одному відтворенні обстановки та обставин події із застосуванням відеозапису у будинку потерпілого. Заявник визнав свою вину та надав додаткові деталі щодо розбійного нападу та умисного вбивства. Він повторив, що вдарив М. битою по голові, та стверджував, що після цього інший підозрюваний у справі допоміг йому сховати биту.

16. 26 серпня 2004 року матір заявника підписала угоду з адвокатом С. про надання її сину правової допомоги. Того ж дня С. звернувся до прокурора, який дозволив йому представляти заявника замість Б. Крім того, заявник заявив клопотання, що він відмовляється від послуг Б. та бажає, щоб його захисником був С.

17. 08 жовтня 2004 року заявника оглянули судово-медичні експерти у зв’язку з його скаргою на жорстоке поводження працівників міліції. Жодних тілесних ушкоджень у заявника виявлено не було.

18. 14 жовтня 2004 року заявнику за участю С. було пред’явлено для перегляду відеозапис відтворення обстановки та обставин події від 23 серпня 2004 року. Заявник відмовився від своїх попередніх зізнавальних показань та пояснив, що надав їх лише у зв’язку з погрозами та побоями працівників міліції 22 серпня 2004 року.

19. 02 вересня 2004 року та 20, 28 січня і 17 лютого 2005 року заявника було допитано за участю його захисника, але він відмовився давати будь-які показання.

20. 19 січня 2005 року прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи за твердженнями заявника щодо побиття його працівниками міліції, встановивши, що дії працівників міліції були законними.

21. 18 лютого 2005 року досудове слідство було закінчено та заявнику разом із Ст. та К.А. було пред’явлено обвинувачення у вчиненні розбою та умисного вбивства. Було встановлено, що інша особа, І.К., також брала участь у розбійному нападі, але оскільки він переховувався від слідства, судовий розгляд щодо нього проводитиметься окремо.

22. Під час судового розгляду заявник заперечував свою участь у розбої та умисному вбивстві й відмовився давати будь-які показання. Він стверджував, що його попередні зізнавальні показання не мають прийматись як доказ, оскільки вони були надані під тиском і з порушенням його права на захист, у тому числі його права бути представленим захисником, обраним ним на власний розсуд. Він також стверджував, що бита, яку було вилучено як доказ і досліджено експертами під час слідства, не була тією самою битою, на яку він вказав під час відтворення обстановки та обставин події. В обґрунтування свого твердження він послався на той факт, що у протоколі прокурор зазначив, що бита була синього кольору, тоді як експерти, які досліджували її в подальшому, зазначили, що вона була сірою.

23. У квітні 2005 року працівниками міліції було затримано І.К. Під час судового розгляду Ст., А.К. та І.К. визнали свою вину у вчиненні розбою, але заперечували вбивство М.

24. 29 серпня 2006 року Апеляційний суд Закарпатської області, діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства і розбою та призначив йому покарання у виді позбавлення волі строком на п’ятнадцять років. Ст., А.К. та І.К. також було визнано винними у вчиненні розбою, але виправдано у частині щодо умисного вбивства. Судовий розгляд проводився за участю нового захисника заявника, Д., який у невстановлену дату замінив адвоката С.

25. Суд обґрунтував засудження заявника, окрім інших доказів, його зізнавальними показаннями, наданими під час його допиту слідчим 22 серпня 2004 року, відтвореннями обстановки та обставин події 22 та 23 серпня 2004 року, показаннями його співобвинувачених про те, що вони бачили його з битою у будинку М., та речовими доказами, зокрема висновком судово-медичної експертизи, з якого вбачалося, що сліди крові, виявлені на биті (місцезнаходження якої було вказано заявником під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року), могли належати М.

26. Цим самим вироком суд, у зв’язку з необґрунтованістю, відхилив твердження заявника про те, що він надав зізнавальні показання під тиском, пославшись на висновок судово-медичної експертизи від 08 жовтня 2004 року (див. пункт 17) та постанову прокуратури від 19 січня 2005 року (див. пункт 20).

27. Судом також не було встановлено порушення права заявника на захист. Він зазначив, inter alia, що станом на 22 серпня 2004 року постанова прокурора про призначення Б. захисником заявника була законною, оскільки на той час між заявником і С. не було укладено угоди про надання правової допомоги. Суд також зазначив, що 22 серпня 2004 року заявник не висував жодних заперечень щодо протоколу допиту. Суд також зазначив, не наводячи деталей, що у процесуальних документах були деякі технічні помилки, зокрема щодо часу затримання та допиту заявника, але вони не вплинули на законність відповідних слідчих дій.

28. Суд спростував твердження заявника щодо заміни бити, вилученої в якості доказу, на іншу (див. пункт 22), зазначивши, що невідповідність опису бити експертами та прокурором могла пояснюватися тим, що останній був дальтоніком.

29. Заявник подав до Верховного Суду України касаційну скаргу, повторюючи свої скарги. Він стверджував, зокрема, що 22 та 23 серпня 2004 року його представляв не обраний ним на власний розсуд адвокат С., а Б., призначений слідчим проти волі заявника. Він також стверджував, що йому не надавалась допомога жодного захисника, коли його змусили надати зізнавальні показання під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року. Він також скаржився на те, що Б. одночасно представляв його та іншого співобвинуваченого Ст. (див. пункт 13), що становило конфлікт інтересів (оскільки у їхніх відповідних показаннях були істотні розбіжності), який мав би перешкодити йому в цьому.

30. 12 квітня 2007 року Верховний Суд України, діючи як суд другої інстанції, у присутності заявника залишив без змін вирок щодо нього та призначене йому покарання. Під час судового засідання заявника не представляв захисник, але заявник не надав яких-небудь деталей із цього приводу.

31. Верховний Суд України дійшов висновку, що вину заявника було доведено, inter alia, показаннями, наданими ним під час допиту 22 серпня 2004 року та відтворень обстановки та обставин події. У зв’язку з цим суд зазначив, що згадані показання підтверджувалися іншими доказами, у тому числі показаннями інших співобвинувачених, і дійшов висновку, що судом нижчої інстанції було правильно прийнято зізнавальні показання заявника в якості доказу. Суд також зазначив, що деталі злочину, повідомлені заявником у його показаннях, не могли бути йому відомі, якби він не брав безпосередньої участі у вчиненні злочину.

32. Не згадуючи доводи заявника щодо стверджуваного порушення його права на захист, Верховний Суд України не знайшов достатньо серйозних процесуальних порушень під час провадження, які були б підставою для скасування вироку.

33. У невстановлену дату заявника було звільнено з установи виконання покарань.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція України 1996 року

34. Відповідні положення Конституції передбачають:

Стаття 59

«Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.».

Стаття 63

«Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. ...».

B. Кримінальний кодекс від 05 квітня 2001 року

35. Відповідно до частини першої статті 115 умисне вбивство карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років. Відповідно до частини другої статті 115 умисне вбивство з обтяжуючими обставинами, переліченими у цьому пункті, карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

C. Кримінально-процесуальний кодекс від 28 грудня 1960 року (далі - КПК) у редакції, чинній на час подій

36. Відповідні положення КПК передбачають:

Стаття 44. Захисник

«...Повноваження захисника на участь у справі стверджується: (1) адвоката - ордером відповідного адвокатського об’єднання; (2) адвоката, який не є членом адвокатського об’єднання, - угодою;

...

Про допуск захисника до участі в справі … слідчий … винос[и]ть постанову … .».

Стаття 45. Обов’язкова участь захисника

«Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов’язковою:

...

(4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення - з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення; ...».

Стаття 47. Порядок запрошення і призначення захисника

«Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. … слідчий ... зобов’язан[ий] надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв’язку з захисником або з особами, які можуть запросити захисника.

...

Захисник призначається [органами влади] у випадках:

(1) коли відповідно до вимог частин першої і другої статті 45 цього Кодексу участь захисника є обов’язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника;

(2) коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може цього зробити.

У випадку, коли є потреба у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника, а підозрюваний чи обвинувачений ще не встиг запросити захисника або явка обраного захисника неможлива, … слідчий своєю постановою вправі призначити захисника тимчасово до явки обраного захисника.

Якщо потреби у проведенні невідкладних слідчих чи інших процесуальних дій з участю захисника немає і коли неможлива явка захисника, обраного підозрюваним протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - протягом семидесяти двох годин, ... слідчий ... ма[є] право запропонувати підозрюваному запросити іншого захисника. Якщо і цей захисник не зможе з’явитися для участі в справі протягом двадцяти чотирьох годин, а також у випадках, коли підозрюваний … протягом того ж строку не запросить іншого захисника, … слідчий … постановою … [сам] признача[є] захисника.».

Стаття 46. Відмова від захисника і його заміна

«Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того ж чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.».

Стаття 107. Допит підозрюваного у вчиненні злочину

«... Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту - не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов’язковою, за винятком випадків, коли він відмовляється від нього і його відмова прийнята. Перед допитом підозрюваному має бути роз’яснено його права, передбачені статтею 43-1 цього Кодексу, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту.».

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

37. Заявник скаржився на порушення його права на захист та на відсутність у його справі справедливого судового розгляду. Він посилався на статтю 6 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає:

«1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

...».

A. Прийнятність

38. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Доводи сторін

(a) Заявник

39. Заявник скаржився, що його було позбавлено ефективної правової допомоги на початкових стадіях слідства. Він стверджував, що йому не було надано правову допомогу під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року, коли його змусили дати показання відповідно до попередніх вказівок слідчого. Щоб зазначити це, він вписав від руки слово «не» поруч із текстом «покази давати бажає» у протоколі відтворення обстановки та обставин події (див. пункт 12).

40. Заявник також стверджував, що через чотири дні після його затримання він неодноразово висловлював своє бажання, щоб його представляв С., але безрезультатно. Слідчим не було зроблено жодної спроби встановити зв’язок із адвокатом, зазначеним заявником, або дозволити заявнику зв’язатися з ним самостійно. Натомість, слідчий з порушенням встановленого законом порядку призначив захисником заявника Б. та змусив заявника погодитись на послуги останнього у кожній процесуальній дії. Також слідчим було призначено іншому підозрюваному у справі (чиї показання суперечили показанням заявника) того самого захисника, незважаючи на очевидний конфлікт інтересів (див. пункти 13 та 29).

41. Згідно з твердженням заявника, Б. був упередженим і діяв на користь сторони обвинувачення. Декілька разів Б. радив йому, що в інтересах заявника буде співпрацювати зі слідчим і зізнатися у вчиненні злочинів з метою уникнення подальших побоїв і з тим, щоб суд, який розглядатиме справу, взяв до уваги зізнавальні показання під час обрахування йому строку позбавлення волі. Утомившись від погроз і жорстокого поводження з боку органів влади, заявник не бачив іншого виходу, окрім як дати зізнавальні показання. Його було позбавлено можливості подати будь-які скарги чи скористатись своїм правом відмовитися давати показання. За порадою захисника з метою «пом’якшення» кваліфікації злочину він також стверджував, що вдарив потерпілого інстинктивно, з метою самооборони (див. пункт 10).

42. Заявник також стверджував, що не було потреби у проведенні невідкладних слідчих дій за відсутності захисника, обраного ним на власний розсуд, але слідчий поспішав зробити це з метою забезпечення зізнання заявника. З цієї самої причини мати заявника було повідомлено про його затримання лише ввечері 23 серпня 2004 року (див. пункт 8) - тобто коли зізнавальні показання вже було відібрано. Вона не могла укласти угоду з адвокатом С. раніше ніж 26 серпня 2004 року, оскільки 24 та 25 серпня 2004 року були вихідними з нагоди державного свята.

43. Зрештою, заявник стверджував, що його засудження ґрунтувалося на його зізнавальних показаннях, що його доводи щодо порушення його права на захист на початкових стадіях слідства національними судами не було належним чином розглянуто. Його зізнавальні показання були єдиним прямим доказом його вини.

(b) Уряд

44. Уряд заперечував будь-яке порушення прав заявника, стверджуючи, що йому надавалась правова допомога впродовж усього провадження та що він надавав усі показання добровільно.

45. У своїх первинних зауваженнях щодо фактів Уряд стверджував, що 22 серпня 2004 року після роз’яснення заявнику його процесуальних прав, у тому числі права на правову допомогу, заявник назвав С. у якості захисника, обраного ним на власний розсуд. Потім його було допитано за участю іншого захисника, Б., оскільки він висловив бажання бути представленим Б., коли перед допитом йому знову було роз’яснено його права. У своїх подальших зауваженнях Уряд стверджував, що 22 серпня 2004 року Б. отримав вказівку від слідчого тимчасово надавати допомогу заявнику, та що заявник погодився, щоб він представляв його інтереси. Із цього приводу Уряд стверджував, що існувала потреба у проведенні впродовж двадцяти чотирьох годин передбачених законом невідкладних слідчих дій і що призначення С. захисником заявника могло забрати багато часу, оскільки: між ним і заявником не було укладено угоди; С. проживав у іншому місті; та заявник не надав нікому номер телефону С. Мати заявника була поінформована про затримання її сина у той же день, але вона зволікала із призначенням захисника до 26 серпня 2004 року. Після того, як матір заявника найняла С., його було допущено до участі у провадженні (див. пункт 16).

46. Уряд визнав, що Б. був відсутній під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року (див. пункт 11). Однак Уряд зазначив, що до початку відтворення обстановки та обставин події заявнику було роз’яснено його право відмовитися давати показання (див. пункт 12) і він добровільно погодився давати показання. Він підтвердив свої показання у присутності Б. під час відтворення обстановки та обставин події наступного дня (див. пункт 15).

47. Уряд також стверджував, що під час досудового слідства за відсутності захисника, обраного ним на власний розсуд, заявник ніколи не висловлював ніяких заперечень або скарг щодо свого права на захист, не відмовлявся давати показання та не скористався своїм правом зберігати мовчання. Те, що заявник відмовився надавати показання після зміни його захисника з Б. на С., становило лише зміну стратегії захисту з боку нового захисника.

48. Зрештою, Уряд доводив, що твердження заявника щодо порушення його права на захист були розглянуті судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні за участю заявника та його захисника та були відхилені у зв’язку з необґрунтованістю. Судом першої інстанції було взято до уваги зізнавальні показання, оскільки вони підтверджувалися низкою доказів у справі.

2. Оцінка Суду

(a) Загальні принципи

49. Пункт 1 статті 6 вимагає, як правило, надання доступу до захисника з першого допиту підозрюваного працівниками міліції, за винятком випадків, коли за конкретних обставин відповідної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження такого права. Навіть якщо вагомі підстави можуть у виняткових випадках виправдовувати відмову у доступі до захисника, таке обмеження, незалежно від його підстав, не повинно невиправдано порушувати права обвинуваченого, гарантовані статтею 6 Конвенції. Право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо зізнавальні показання, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами без забезпечення доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження (див. рішення у справі «Сальдуз проти Туреччини» [ВП] (Salduz v. Turkey) [GC], заява № 36391/02, пункт 55, від 27 листопада 2008 року).

50. Як було роз’яснено Судом в рішенні у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) [GC] (заяви № 50541/08, № 50571/08, № 50573/08 та № 40351/09, пункт 257, ЄСПЛ 2016), застосовуючи метод оцінки, викладений в рішенні у справі «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey), на першій стадії Суд має оцінити існування вагомих підстав обмеження доступу до захисника. Далі він має оцінити розмір шкоди, якої було завдано праву на захист у справі відповідним обмеженням. Якщо наявність вагомих підстав встановлено, необхідно провести комплексну оцінку провадження з метою визначення, чи було воно «справедливим» відповідно до цілей пункту 1 статті 6 Конвенції (там само, пункт 264). Якщо вагомих підстав для обмеження доступу до правової допомоги немає, Суд має з особливою ретельністю оцінити його справедливість, при цьому тягар доказування переходить до Уряду, який зобов’язаний переконливо продемонструвати, що за виняткових та конкретних обставин справи загальну справедливість судового розгляду не було непоправно порушено обмеженням доступу до правової допомоги (там само, пункт 265).

51. Під час комплексного дослідження провадження з метою оцінки впливу процесуальних недоліків на справедливість кримінального провадження в цілому необхідно брати до уваги такий невичерпний перелік критеріїв з практики Суду:

(a) чи перебував заявник у особливо вразливому становищі, наприклад, через його вік або психічний стан;

(b) нормативно-правові акти, якими регулюється порядок здійснення досудового розслідування та допустимість доказів під час їх оцінки судом, а також їх дотримання; у випадку застосування правила про недопустимість доказів, маловірогідно, що провадження буде несправедливим в цілому;

(c) чи мав заявник можливість оскаржити допустимість доказу або заперечити його використання;

(d) якість доказу, та чи не викликали обставини, за яких його було отримано, сумнівів у його достовірності та точності, з урахуванням ступеню та характеру будь-якого примусу;

(e) якщо доказ було отримано незаконним шляхом, - відповідна незаконність, а у випадку, якщо вона спричинена порушенням іншої статті Конвенції, - характер констатованого порушення;

(f) якщо йдеться про показання, - суть показань та чи відмовився від них заявник або змінив їх у найкоротший строк;

(g) спосіб використання доказу, а також, зокрема, чи став доказ невід’ємною або значною частиною доказової бази, на якій ґрунтувався обвинувальний вирок, а також сила інших доказів у справі;

(h) чи була вина визнана професійними суддями або присяжними засідателями, а в останньому випадку - зміст будь-яких настанов присяжним засідателям;

(i) ступінь суспільного інтересу у розслідуванні та покаранні конкретного правопорушення, що розглядається;

(j) інші відповідні процесуальні гарантії, передбачені національним законодавством та практикою (див. згадане рішення у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom), пункт 274).

52. Ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися, вголос або за мовчазною згодою, від права на гарантії справедливого судового розгляду. Це також стосується права на правову допомогу. Проте для того, щоб бути ефективною для цілей Конвенції, така відмова повинна бути однозначно встановлена та супроводжуватися хоча б мінімальними гарантіями, співмірними її значущості. Така відмова не обов’язково має бути висловлена вголос, але вона повинна бути добровільною та становити свідому й розумну відмову від права. Для того, щоб можна було вважати, що обвинувачений опосередковано, через свою поведінку відмовився від значущого права, гарантованого статтею 6, має бути доведено, що він міг у розумних межах передбачити наслідки своєї поведінки. Крім того, відмова не повинна суперечити будь-якому важливому суспільному інтересу (див. рішення у справі «Сімеонові проти Болгарії» [ВП] (Simeonovi v. Bulgaria) [GC], заява № 21980/04, ЄСПЛ 2017 (витяги), із подальшими посиланнями).

(b) Застосування зазначених принципів у цій справі

53. Суд зауважує, що заявник скаржився на те, що його право на захист було порушено з двох причин:

(a) йому не було запропоновано правову допомогу під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року;

(b) йому не було надано можливості запросити захисника, обраного ним на власний розсуд у період із 22 по 26 серпня 2004 року, а було нав’язано послуги захисника, призначеного слідчим.

54. Повертаючись до першого аспекту скарги заявника, Суд нагадує, що заявника було затримано за підозрою у вчиненні умисного вбивства з обтяжуючими обставинами та розбою. Отже, відповідно до згаданих принципів практики Суду, заявник мав право на доступ до захисника під час проведення його першого допиту (див. пункт 49) та слідчих дій, пов’язаних з цими злочинами. Участь захисника також була обов’язковою відповідно до національного законодавства, оскільки у зв’язку з висунутими проти нього обвинуваченнями йому загрожувало покарання у виді довічного позбавлення волі (див. пункти 35 та 36).

55. Уряд визнав, що жоден захисник не брав участі у відтворенні обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року (див. пункти 11 та 46). Заявник стверджував, що перед відтворенням обстановки та обставин події він знову заявив своє клопотання, подане раніше того ж дня щодо надання правової допомоги С., проте його бажання було проігноровано, а за вказівкою слідчого його було змушено надати зізнавальні показання (див. пункт 11). Уряд, зазначивши, що до заявника не застосовували жодного жорстокого поводження (див. пункт 44), не прокоментував твердження заявника щодо стверджуваної відмови у доступі до захисника. Уряд лише зазначив, пославшись на протокол відтворення обстановки та обставин події, що заявник погодився давати показання за відсутності правової допомоги, при цьому його конституційне право відмовитися давати показання йому було роз’яснено (див. пункт 46).

56. Суд зауважує, що у його розпорядженні відсутні вагомі докази, що заявник давав показання під загрозою жорстокого поводження. Він також зазначає, що немає доказів підписання заявником будь-якого документа про відмову від свого права на захисника перед відтворенням обстановки та обставин події. Тією мірою, якою аргумент Уряду можна зрозуміти як такий, з якого вбачається, що рішення заявника давати зізнавальні показання під час відтворення обстановки та обставин події саме по собі становило мовчазну відмову від його права на захисника, Суд зазначає, що він не може встановити поза розумним сумнівом, чи добровільно заявник погодився давати показання. Дійсно, протокол відтворення обстановки та обставин події містить вписане від руки «не» у друкований текст «покази давати бажає» (див. пункт 12).

57. За будь-яких обставин Суд зауважує, що доказів, які б свідчили, що до його допиту заявнику було роз’яснено його право на правову допомогу, немає (див. згадане рішення у справі «Сімеонові проти Болгарії» (Simeonovi v. Bulgaria), пункт 119). Того, що заявнику було роз’яснено його конституційне право відмовитися давати показання (див. пункт 12), недостатньо, щоб припустити, що заявник відмовився від права на представництво його інтересів захисником (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Хайров проти України» (Khayrov v. Ukraine), заява № 19157/06, пункт 77, від 15 листопада 2012 року). Аналогічно відсутні докази, що відтворення обстановки та обставин події було проведено слідчим без участі захисника за пропозицією заявника або на його вимогу, та що зізнавальні показання заявника, таким чином, були надані з його ініціативи. Отже, Суд не переконаний, що відповідаючи на питання слідчого, заявник свідомо, явно та у недвозначний спосіб відмовився від свого права на отримання правової допомоги (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Піщальніков проти Росії» (Pishchalnikov v. Russia), заява № 7025/04, пункт 79, від 24 вересня 2009 року). Крім того, Суд нагадує, що згідно з національним законодавством надання правової допомоги під час цієї слідчої дії було обов’язковим, а жодна відмова не допускалася.

58. Отже, у цій справі право заявника на захист було обмежено. Суд не вбачає з матеріалів справи наявність будь-яких вагомих підстав для такого обмеження.

59. Суду залишається з’ясувати, чи було порушено загальну справедливість провадження внаслідок відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року.

60. При здійсненні такої оцінки Суд керується критеріями, встановленими в рішенні у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) (див. пункт 51), тією мірою, якою це є доцільним, враховуючи обставини цієї справи. У зв’язку з відсутністю вагомих підстав для обмеження права заявника на захисника Суд проведе особливо ретельну оцінку (див. пункт 50).

61. Повертаючись до цих критеріїв, Суд перш за все наводить перелік аргументів на користь справедливості провадження: (і) становище заявника не було особливо вразливим; (іі) щодо якості доказів - у розпорядженні Суду немає доказів застосування будь-якого примусу; (ііі) докази у справі оцінювалися професійними суддями; та (iv) суспільний інтерес в розслідуванні злочинів, які інкримінуються заявнику, - умисне вбивство з обтяжуючими обставинами, вчинене організованою групою, - був дуже значним.

62. Проте інші фактори свідчать на користь висновку, що справедливість провадження було непоправно порушено.

63. Суд зазначає, що визнаючи заявника винним у вчиненні розбою та умисного вбивства, Апеляційний суд Закарпатської області прямо посилався на (і) зізнавальні показання, надані заявником під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року, та (іі) доказ, знайдений після цих показань, як на підстави для його засудження (див. пункт 25). Дійсно, суд розглядав його показання з урахуванням інших доказів, які були у його розпорядженні. Проте жоден із цих доказів, у тому числі зізнавальні показання, надані співобвинуваченими заявника на стадії слідства, не був прямим доказом. Правда також, що заявник вперше зізнався у вчиненні злочину у присутності захисника до відтворення обстановки та обставин події. Проте Суд зазначає, що під час відтворення обстановки та обставин події заявник не лише підтвердив, що він вчинив розбійний напад і вбивство М., але й показав працівникам міліції місце злочину - зокрема, місце, де він сховав биту, якою він, як стверджується, вбив М. (він нічого не зазначав із цього приводу у попередніх зізнавальних показаннях - див. пункти 10 та 12). Під час негайного огляду, здійсненого працівниками міліції, було знайдено биту з плямами крові, використану як доказ у справі. Суд визнає, що після залучення захисника, обраного ним на власний розсуд, він у принципі міг стверджувати, і він зробив це (див. пункт 22), що він не вчиняв розбою та вбивства М.; проте важко зрозуміти, яким чином можна було б ефективно відмовитися від показань щодо місцезнаходження бити після того, як її фактично було знайдено та оглянуто працівниками міліції. Отже, Суд вважає, що показання, надані заявником за відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року, вплинули на всі показання, які він міг дати пізніше. На думку Суду, наведені аргументи переважають над тими, що наведені у пункті 61, які б могли свідчити на користь визнання провадження справедливим.

64. Крім того, Суд зазначає, що під час судового розгляду заявник оскаржив докази, отримані з порушенням його права на захист, та заперечив проти їхнього використання. Проте суд першої інстанції відхилив його аргументи (див. пункти 25-28). Верховний Суд України, який розглядав справу у другій (та останній) інстанції, відхилив скарги заявника одним загальним реченням, взагалі не розглянувши відповідні аргументи (див. пункт 32).

65. Суд доходить висновку, що Уряд не зміг переконливо довести, що за виняткових та конкретних обставин справи загальну справедливість судового розгляду справи заявника не було непоправно порушено у зв’язку з обмеженням доступу заявника до правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року за відсутності вагомих підстав.

66. Наведених міркувань достатньо для Суду, щоб дійти висновку, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з цим (див., для порівняння, рішення у справі «Трутень проти України» (Truten v. Ukraine), заява № 18041/08, пункти 74 та 76, від 23 червня 2016 року). У світлі цих висновків немає необхідності розглядати аргументи заявника щодо інших аспектів порушення його права на захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Володимирович Смірнов проти України» (Aleksandr Vladimirovich Smirnov v. Ukraine), заява № 69250/11, пункт 74, від 13 березня 2014 року).

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

67. Заявник скаржився (і) за статтею 3 Конвенції на його катування працівниками міліції 22 серпня 2004 року з метою змусити його зізнатися у вчиненні розбою та умисного вбивства; (іі) за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незаконність його затримання та тримання під вартою; та (ііі) за пунктом 2 статті 6 Конвенції, що у журналі реєстрації осіб було зазначено, що він «вчинив умисне вбивство». Він також скаржився за пунктом 1 та підпунктами «а»-«с» пункту 3 статті 6 Конвенції, що (і) кваліфікація його дій та фактичні висновки слідчого та судів були неправильними, та що суди були упередженими; (іі) йому не надавалась допомога захисника під час розгляду його справи Верховним Судом України; (ііі) прокурор, який брав участь у судовому розгляді, незаконно змінив пред’явлене йому обвинувачення, що завадило йому підготувати свій захист; та що (iv) висновок експерта щодо одного з основних доказів (бити) було підроблено, а сам предмет - замінено.

68. Розглянувши твердження заявника з урахуванням усіх наявних в нього документів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, Суд доходить висновку, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

69. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

70. Заявник вимагав 10000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

71. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

72. Суд визнає, що не може робити припущення щодо результату провадження у справі заявника. Встановлення порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у цій справі не означає, що заявника було засуджено помилково. Суд зазначає, що стаття 445 КПК та стаття 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачають можливість відновлення провадження у справі, та вважає що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію (див. рішення у справі «Закшевський проти України» (Zakhshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 50, 51 та 133, від 17 березня 2016 року).

B. Судові та інші витрати

73. Заявник, якому було надано правову допомогу (див. пункт 2), також вимагав 160 євро в якості компенсації поштових витрат та 2750 євро компенсації витрат, яких він зазнав у зв’язку з представництвом його інтересів під час провадження у Суді.

74. Уряд заперечив проти цих вимог.

75. Відповідно до практики Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, зважаючи на наявні у нього документи та згадані критерії, Суд відхиляє зазначені вимоги у повному обсязі.

C. Пеня

76. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги заявника щодо відсутності захисника під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року та права заявника бути представленим захисником, обраним на власний розсуд, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з ненаданням заявнику правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року.

3. Постановляє, що немає необхідності окремо розглядати скаргу заявника щодо відмови у доступі до захисника, обраного ним на власний розсуд.

4. Постановляє, що встановлення порушення само по собі становить справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнав заявник.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 24 квітня 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Андреа ТАМ’ЄТТІ

Голова

Фаріс ВЕГАБОВІЧ



вгору