Про Воєнну доктрину України
Постанова Верховної Ради України; Доктрина від 19.10.19933529-XII
Документ 3529-XII, втратив чинність, поточна редакція — Втрата чинності від 01.02.2005, підстава - 2400-IV

                                                          
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
( Постанова втратила чинність на підставі Постанови ВР
N 2400-IV ( 2400-15 ) від 01.02.2005 )
Про Воєнну доктрину України

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 43, ст.409 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2171-III ( 2171-14 ) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 9, ст.38 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Затвердити Воєнну доктрину України, подану Президентом
України та доопрацьовану з урахуванням пропозицій і зауважень
постійних комісій Верховної Ради України і народних депутатів
України.

Голова Верховної Ради України І.ПЛЮЩ
м. Київ, 19 жовтня 1993 року
N 3529-XII

ЗАТВЕРДЖЕНА
Постановою Верховної Ради України
від 19 жовтня 1993 року N 3529-XII
ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ

Стратегічним завданням України в галузі оборони є захист її
державного суверенітету і політичної незалежності, збереження
територіальної цілісності та недоторканності кордонів. Україна може і повинна стати впливовою державою, здатною
виконувати значну роль у забезпеченні політичної, економічної і
воєнної стабільності в Європі та в усьому світі. Проголошуючи свою Воєнну доктрину, яка має оборонний
характер, Україна виходить з того, що вона не є потенційним
противником жодної конкретної держави. Свою воєнну безпеку Україна розглядає як стан воєнної
захищеності національних інтересів в умовах потенційної та
реальної воєнної загрози. Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції
національної безпеки і становить сукупність затверджених Верховною
Радою України основоположних настанов і принципів щодо організації
та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних,
дипломатичних, економічних та воєнних заходів.

1. ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ
1.1. Воєнно-політичні цілі України та міжнародні пріоритети
в галузі забезпечення національної безпеки
Головною метою Воєнної політики України є гарантування
національної безпеки України від зовнішньої воєнної загрози,
відвернення війни, підтримання міжнародного миру і безпеки. Україна будує свої відносини з іншими державами на основі
принципів рівноправності, взаємоповаги, взаємовигоди, невтручання
у внутрішні справи та інших загальновизнаних принципів і норм
міжнародного права, зафіксованих, зокрема, у Статуті Організації
Об'єднаних Націй (ООН) ( 995_010 ), Хельсінкському заключному акті
( 994_055 ) та документах Наради з безпеки і співробітництва в
Європі. Здійснюючи свій зовнішньополітичний і воєнно-політичний курс
згідно з національними інтересами, Україна: не висуває територіальних претензій до інших держав і не
визнає жодних територіальних претензій до себе; суворо дотримує принципу недоторканності існуючих державних
кордонів; поважає державний суверенітет та політичну незалежність інших
держав і визнає за ними право на вирішення всіх питань своєї
національної безпеки відповідно до своїх інтересів без нанесення
шкоди безпеці інших держав; сприяє паритетному і збалансованому скороченню всіх видів
збройних сил і озброєнь у регіоні та у світі виходячи з умов
забезпечення оборонної достатності кожної держави; обстоює вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки
політичними та іншими прийнятими згідно з нормами міжнародного
права засобами і шляхом прийняття всіма державами зобов'язань про
взаємний ненапад; будує свої відносини з іншими державами незалежно від їх
суспільно-політичного ладу та воєнно-політичної орієнтації на
взаємному врахуванні всіх питань національної безпеки сторін; забороняє застосовувати власні Збройні Сили для розв'язання
політичних завдань на своїй території; виступає проти розміщення іноземних військ на своїй території
та на територіях інших держав без їх на те згоди; виключає своє одностороннє повне роззброєння. Україна виступає за створення всеохоплюючих систем
універсальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у
них важливим компонентом своєї національної безпеки. Дотримуючись позаблокового статусу, Україна сприяє створенню
надійних міжнародних механізмів та загальноєвропейської структури
безпеки на двосторонньому, регіональному і глобальному рівнях з
метою зміцнення довір'я і партнерства на основі принципів
взаєморозуміння і відкритості у воєнно-політичній діяльності.
1.2. Причини воєнної небезпеки. Ставлення України до війни
Основними причинами війн і воєнних конфліктів можуть стати
економічні, політичні, територіальні, національно-етнічні,
релігійні або інші суперечності, які державами не завжди
розв'язуються безконфліктно. Своїм потенційним противником Україна вважатиме державу,
послідовна політика якої становить воєнну небезпеку для України,
веде до втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її
територіальну цілісність та національні інтереси. Україна засуджує війну як знаряддя національної політики,
додержується принципу незастосування сили та загрози силою і
прагне вирішувати всі міжнародні спори та конфлікти виключно
політичними методами. Україна бере участь у скороченні військ і звичайних озброєнь
на основі відповідних міжнародних угод, враховуючи при цьому
необхідність підтримання власної обороноздатності на належному
рівні. Поважаючи право на свободу суспільно-політичного вибору
кожною державою, Україна виключає воєнне втручання у її внутрішні
справи. Головна мета України у можливій війні полягає у відбитті
збройної агресії, захисті державного суверенітету, політичної
незалежності, територіальної цілісності та якнайшвидшому
припиненні політичними і дипломатичними засобами воєнних дій. Україна застосовує свої Збройні Сили виключно у випадках
збройної агресії проти неї та посягань на її територіальну
цілісність, недоторканність державних кордонів або при виконанні
своїх міжнародних зобов'язань. Держава та її Збройні Сили в разі виникнення війни суворо
дотримуватимуть своїх зобов'язань, передбачених міжнародними
угодами щодо захисту жертв збройних конфліктів.

1.3. Ставлення України до ядерної зброї та інших
видів зброї масового знищення
Виходячи з катастрофічних наслідків для всього людства
ядерної війни, Україна вважає застосування ядерної зброї
неприпустимим. Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності активно
виступає за загальне ядерне роззброєння. Ставши в силу історичних
обставин власником ядерної зброї, успадкованої нею від колишнього
СРСР, Україна ніколи не санкціонує її застосування, виключає з
арсеналу своєї зовнішньої політики загрозу використання ядерної
зброї. Україна має намір в майбутньому стати без'ядерною державою. Україна пов'язує скорочення та знищення ядерної зброї, яка
розташована на її території, з адекватними діями інших ядерних
держав та наданням ними і світовим співтовариством надійних
гарантій її безпеки. Україна виступає проти розповсюдження технологій виробництва
ядерної, хімічної та біологічної (бактеріологічної) зброї.

2. ВОЄННО-ТЕХНІЧНІ АСПЕКТИ
2.1. Основні напрями забезпечення воєнної безпеки
Основними завданнями забезпечення воєнної безпеки є: у мирний час - прогнозування мети і характеру можливої війни
для її запобігання, будівництво власних Збройних Сил у межах
взятих на себе міжнародних зобов'язань, створення і підтримання
воєнного потенціалу на рівні, достатньому для стримування збройної
агресії, забезпечення недоторканності державних кордонів у
повітрі, на суші і морі, припинення можливих провокацій та
посягань на суверенітет країни, підтримання постійної готовності
Збройних Сил до відбиття можливої агресії з боку будь-якої держави
(коаліції держав) із повітряно-космічного простору, суші або моря; у воєнний час - мобілізація всіх матеріальних та людських
ресурсів країни для відбиття збройної агресії, завдання поразки
агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну та
припинення воєнних дій за умов, вигідних для України. Воєнна безпека України досягається за рахунок: єдиних політико-дипломатичних зусиль, спрямованих на зниження
рівня воєнного протистояння; створення зон, вільних від зброї масового ураження,
регіональних систем безпеки; активних колективних акцій для вирішення конфліктів, що
виникають; наявності військ постійної готовності та резервів, які за
своєю чисельністю, оснащенням, бойовою злагодженістю і ступенем
розгорнутості забезпечували б відбиття агресії; відмобілізування і стратегічного розгортання всіх видів
Збройних Сил та організованого вступу держави у війну; здатності вести воєнні дії на суші, морі, у близькому космосі
та повітрі; забезпечення високого рівня морально-психологічної і
професійної підготовки особового складу до виконання завдань
збройної боротьби за будь-яких умов бойової обстановки; оснащення Збройних Сил новітніми засобами збройної боротьби; готовності виділити відповідні військові контингенти до
складу військ ООН для проведення згідно з рішенням Ради Безпеки
воєнних дій з метою припинення агресивних дій окремих держав або
груп держав, а також підтримання миру і безпеки в різних регіонах.
2.2. Завдання Збройних Сил та принципи їх будівництва
Основним завданням Збройних Сил є захист незалежності,
територіальної цілісності, недоторканності України. Їх розбудова
здійснюється згідно з національним законодавством і ратифікованими
Україною міжнародними договорами та угодами з військових питань. Основними принципами будівництва Збройних Сил є: проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та
морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням
законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва; комплектування їх на основі загального військового обов'язку
і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії; військово-патріотичне виховання допризовної та призовної
молоді, особового складу на національно-історичних традиціях; вирішення комплексу питань, пов'язаних з соціальним захистом
військовослужбовців; повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь
у діяльності політичних партій і рухів). Збройні Сили України мають у своєму складі види і роди військ
та інші військові формування і об'єкти, необхідні для забезпечення
обороноздатності держави та передбачені чинним законодавством. Якісними ознаками будівництва Збройних Сил України є: бойова
здатність, бойова ефективність, бойова стійкість, мобільність,
інформованість, керованість, живучість, готовність до
відмобілізування і виконання бойового завдання.
2.3. Підготовка Збройних Сил до захисту від агресії
Бойова готовність, дислокація Збройних Сил на території
України визначаються необхідністю організації ефективної оборони
сухопутних та морських кордонів на всіх напрямках і забезпечення
повітряно-космічної оборони важливих адміністративних центрів,
промислових і потенційно небезпечних об'єктів. У збалансованому будівництві видів збройних сил, родів військ
та спеціальних військ пріоритет у розвитку віддається високоточній
зброї підвищеної могутності, силам і засобам розвідки,
повітряно-космічної оборони, радіоелектронної боротьби, ракетним
військам, авіації та аеромобільним частинам, перспективним типам
надводних кораблів і підводних човнів. Збройні Сили України оснащуються єдиними системами
автоматизованого управління, зв'язку, електронно-вогневої дії та
метрологічного забезпечення. В інтересах усіх видів збройних сил і
родів військ на території України створюється єдиний інформаційний
простір. Збройні Сили України у процесі оперативно-тактичної,
мобілізаційної та бойової підготовки оволодівають оборонними,
контрнаступальними та наступальними видами дій. При цьому вони
готуються до вибору ефективних форм і способів воєнних дій, які
відповідають обстановці, що склалася, забезпечують перехоплення
ініціативи у противника та її утримання. Система навчання і виховання кадрів у Збройних Силах України
є складовою частиною загальнодержавної системи освіти і забезпечує
підготовку військових фахівців у мирний і воєнний час. Разом із Збройними Силами України у воєнний час діють
Прикордонні війська, Служба безпеки, війська внутрішньої і
конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ та формування
Цивільної оборони України. ( Абзац шостий пункту 2.3 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 2171-III ( 2171-14 ) від
21.12.2000 )

3. ВОЄННО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ
3.1. Мета і принципи воєнно-економічної політики
Мета воєнно-економічної політики України полягає у
підтриманні належної обороноздатності держави при раціональному
обсязі воєнних витрат. При цьому власний науково-технічний і
виробничий потенціал орієнтується на збереження і розвиток
сучасних високоефективних технологій та створення на їх основі
систем озброєння, які в рамках діючих політичних, економічних,
міжнародно-правових та інших обмежень дають можливість ефективно
розв'язувати завдання, поставлені Збройним Силам. Основними принципами воєнно-економічної політики України є: забезпечення максимальної ефективності воєнного виробництва
за умови обмеженості фінансових і матеріальних ресурсів; застосування конкурсного підходу до розробки та виробництва
нових систем озброєння і військової техніки; використання контрактного підходу до виконання замовлень
Міністерства оборони; досягнення високої технологічності систем озброєння і
потрібного рівня уніфікації їх елементів; екологічно безпечна і економічно вигідна утилізація систем
озброєння і військової техніки, що підлягають ліквідації; раціональна конверсія воєнного виробництва. Науково-технологічними пріоритетами є технології подвійного
(військового і цивільного) призначення та новітні
(конкурентоздатні) технології, в яких Україна досягла або може
досягти світового рівня. Військово-технічними пріоритетами є озброєння і військова
техніка, які підвищують вогневу міць і мобільність військ (сил), а
також системи озброєння, що мають конкурентоздатність на світовому
ринку. Оснащення Збройних Сил сучасними системами озброєння і
військовою технікою може здійснюватись шляхом: власного виробництва; розробки та виробництва спільно з іншими державами; закупівлі за кордоном. Першочерговим фінансуванням користуються програми
матеріального і соціального забезпечення особового складу Збройних
Сил.
3.2. Підготовка держави і населення до оборони
Готовність держави до оборони забезпечується в мирний час
шляхом побудови стійкої системи державного і військового
управління, створення виробничих потужностей, мобілізаційних
запасів матеріальних ресурсів, а також завчасною підготовкою
національного господарства до забезпечення потреб населення,
Збройних Сил та інших військових формувань. Система мобілізаційної підготовки національного господарства
узгоджується з системою мобілізаційного розгортання військ (сил)
та цивільної оборони з метою підвищення стійкості економіки і
розгортання масового воєнного виробництва. Підготовка національного господарства до процесу
матеріального забезпечення військ (сил) досягається шляхом: створення мобілізаційних запасів озброєння, військової
техніки та інших матеріальних засобів, у тому числі в районах
зосередження (бойового призначення) військ (сил); створення (удосконалення) інфраструктури держави для
успішного виконання завдань військами (силами); завчасної підготовки транспорту для перекидання військ (сил)
у райони збройної агресії; удосконалення системи забезпечення військ (сил) матеріальними
засобами. Належний рівень військової підготовки військовозобов'язаних
досягається оволодінням наявними в Збройних Силах засобами
збройної боротьби.

* * *
Воєнна доктрина України - основа її воєнного будівництва,
спирається на аналіз геополітичної ситуації в світі та
довгострокові наукові прогнози її розвитку. Доктринальні положення
є обов'язковими для державних органів, організацій, органів
самоврядування та громадян України і є основою узгодження їх
зусиль у зміцненні національної безпеки України. На основі Воєнної доктрини розробляються концепції
будівництва видів збройних сил, родів військ, інших військових
формувань України і конкретні програми їх реалізації.



вгору