Кримінальний кодекс України
Кодекс України; Закон, Кодекс від 28.12.1960
Документ 2001-05, втратив чинність, поточна редакція — Тлумачення від 26.01.2011, підстава - v001p710-11

                                                          
Кримінальний кодекс України
( від статті 1 до статті 146 )
( ст.147 - ст.263 ( 2002-05 )
( Додатки ( 2003-05 )
{ Кодекс втрачає чинність з 01.09.2001, крім Переліку майна,
що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток
( 2003-05 ) до Кодексу) на підставі Кодексу N 2341-III
( 2341-14 ) від 05.04.2001 }

{ Затверджений Законом від 28.12.60 ( 2000-05 )
ВВР, 1961, N 2. ст.14 }

{ Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з
Указами Президії Верховної Ради Української РСР
N 342а-05 від 27.06.61 (Від. N 28, ст.342),
N 343а-05 від 27.06.61 (Від. N 28, ст.343),
N 383а-05 від 21.07.61 (Від. N 31, ст.383),
N 52а-05 від 08.01.62 (Від. N 3, ст.52),
N 461а-06 від 10.09.62 (Від. N 37, ст.461),
N 360а-06 від 16.05.63 (Від. N 21, ст.360),
N 677а-06 від 18.11.63 (Від. N 48, ст.677),
N 397а-06 від 09.07.64 (Від. N 29, ст.397),
N 685а-06 від 25.11.64 (Від. N 49, ст.685),
N 244а-06 від 20.03.65 (Від. N 14, ст.244),
N 317а-06 від 26.04.65 (Від. N 19, ст.317),
N 69а-06 від 26.03.66 (Від. N 13, ст.69),
N 195а-06 від 17.08.66 (Від. N 32, ст.195),
N 273а-06 від 09.11.66 (Від. N 44, ст.273),
N 284-07 від 26.08.67 (Від. N 34, ст.243),
N 1198-07 від 02.10.68 (Від. N 41, ст.273),
N 1516-07 від 13.01.69 (Від. N 4, ст.14),
N 2159-07 від 18.08.69 (Від. N 35, ст.287),
N 2368-07 від 12.12.69 (Від. N 50, ст.388),
N 2377-07 від 15.12.69 (Від. N 51, ст.392),
N 2631-07 від 18.03.70 (Від. N 15, ст.101),
N 2984-07 від 25.08.70 (Від. N 36, ст.285),
N 343-08 від 17.12.71 (Від. N 52, ст.399),
N 862-08 від 21.07.72 (Від. N 31, ст.260),
N 1447-08 від 26.02.73 (Від. N 11, ст.80),
N 1527-08 від 29.03.73 (Від. N 15, ст.110),
N 1879-08 від 03.07.73 (Від. N 29, ст.249),
N 1898-08 від 23.07.73 (Від. N 32, ст.260),
N 2047-08 від 18.09.73 (Від. N 40, ст.342),
N 2534-08 від 21.03.74 (Від. N 14, ст.106),
N 2718-08 від 17.06.74 (Від. N 27, ст.222),
N 3130-08 від 14.10.74 (Від. N 44, ст.445),
N 138-09 від 04.09.75 (Від. N 37, ст.417),
N 140-09 від 04.09.75 (Від. N 37, ст.418),
N 1593-09 від 22.12.76 (Від. 1977 N 1, ст.3),
N 1848-09 від 23.03.77 (Від. N 14, ст.128),
N 2281-09 від 01.07.77 (Від. N 28, ст.341),
N 3085-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.164),
N 3086-09 від 16.02.78 (Від. N 9, ст.165),
N 4029-09 від 17.11.78 (Від. N 49, ст.681),
N 270-10 від 26.05.80 (Від. N 24, ст.430),
N 497-10 від 09.07.80 (Від. N 30, ст.561),
N 2510-10 від 24.09.81 (Від. N 40, ст.662),
N 2883-10 від 16.12.81 (Від. N 52, ст.882),
N 2942-10 від 24.12.81 (Від. 1982 N 1, ст.2),
N 3464-10 від 17.05.82 (Від. N 22, ст.300),
N 4290-10 від 16.11.82 (Від. N 48, ст.774),
N 4571-10 від 12.01.83 (Від. N 4, ст.50),
N 4572-10 від 12.01.83 (Від. N 4, ст.51),
N 5838-10 від 20.09.83 (Від. N 40, ст.805),
N 5855-10 від 23.09.83 (Від. N 40,ст.807),
N 6591-10 від 29.02.84 (Від. N 11, ст.203),
N 7194-10 від 22.06.84 (Від. N 27, ст.512),
N 8520-10 від 01.03.85 (Від. N 11, ст.206),
N 279-11 від 20.05.85 (Від. N 23, ст.543),
N 704-11 від 01.08.85 (Від. N 33, ст.787),
N 1432-11 від 10.12.85 (Від. N 52, ст.1224),
N 2444-11 від 27.06.86 (Від. N 27, ст.539),
N 2753-11 від 18.08.86 (Від. N 35, ст.750),
N 4135-11 від 12.06.87 (Від. N 25, ст.454),
N 4392-11 від 31.07.87 (Від. N 32, ст.631),
N 4452-11 від 21.08.87 (Від. N 35, ст.674),
N 4981-11 від 25.11.87 (Від. N 49, ст.1008),
N 4995-11 від 01.12.87 (Від. N 50, ст.1016),
N 5397-11 від 10.02.88 (Від. N 8, ст.212),
N 5723-11 від 14.04.88 (Від. N 17, ст.427),
N 5822-11 від 29.04.88 (Від. N 19, ст.481),
N 6347-11 від 03.08.88 (Від. N 33, ст.808),
N 6976-11 від 14.12.88 (Від. N 52, ст.1184),
N 7226-11 від 06.03.89 (Від. N 12, ст.96),
N 7373-11 від 14.04.89 (Від. N 17, ст.148),
N 7445-11 від 27.04.89 (Від. N 19, ст.182),
N 7617-11 від 16.06.89 (Від. N 26, ст.276),
Законом
N 8314-11 від 28.10.89 (Від. N 45, ст.633),
Указами ПВР
N 8710-11 від 19.01.90 (Від. N 5, ст.59),
N 8711-11 від 19.01.90 (Від. N 5, ст.60),
N 8918-11 від 07.03.90 (Від. N 12, ст.194),
N 9082-11 від 20.04.90 (Від. N 18, ст.278),
N 9166-11 від 04.05.90 (Від. N 20, ст.313),
N 596-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N 3, ст.13),
N 597а-12 від 26.12.90 (Від. 1991 N 5, ст.34),
N 647-12 від 18.01.91 (Від. N 7, ст.45),
N 661-12 від 28.01.91 (Від. N 11, ст.106),
N 663-12 від 28.01.91 (Від. N 8, ст.56),
N 1369-12 від 29.07.91 (Від. N 45, ст.600),
N 1434а-12 від 25.08.91 (Від. N 40, ст.531),
N 1818-12 від 15.11.91 (Від. 1992, N 5, ст.40)
Законами Української РСР
N 1255-12 від 25.06.91 (Від. N 40, ст.527),
N 1546-12 від 12.09.91 (Від. N 46, ст.618),
N 1564-12 від 18.09.91 (Від. N 47, ст.650),
N 1649-12 від 11.10.91 (Від. N 51, ст.720),
N 1974-12 від 12.12.91 (Від. 1992, N 11, ст.154)
Законами України
N 2175-12 від 06.03.92, ВВР 1992, N 23, ст.337
N 2354-12 від 15.05.92, ВВР 1992, N 32, ст.457
N 2468-12 від 17.06.92, ВВР 1992, N 35, ст.511
N 2547-12 від 07.07.92, ВВР 1992, N 39, ст.570
N 2613-12 від 17.09.92, ВВР 1992, N 41, ст.600
N 2703-12 від 16.10.92, ВВР 1992, N 47, ст.647
N 2933-12 від 26.01.93, ВВР 1993, N 11, ст. 84
N 2935-12 від 26.01.93, ВВР 1993, N 12, ст. 97
N 2936-12 від 26.01.93, ВВР 1993, N 12, ст. 98
N 2947-12 від 28.01.93, ВВР 1993, N 14, ст.120
N 2977-12 від 03.02.93, ВВР 1993, N 15, ст.131
N 3039-12 від 03.03.93, ВВР 1993, N 18, ст.189
N 3174-12 від 04.05.93, ВВР 1993, N 24, ст.255
N 3351-12 від 30.06.93, ВВР 1993, N 34, ст.355
N 3582-12 від 11.11.93, ВВР 1993, N 46, ст.427
N 3785-12 від 23.12.93, ВВР 1994, N 12, ст. 58
N 3787-12 від 23.12.93, ВВР 1994, N 11, ст. 48
N 3805-12 від 24.12.93, ВВР 1994, N 13, ст. 68
N 3888-12 від 28.01.94, ВВР 1994, N 19, ст.111
N 3889-12 від 28.01.94, ВВР 1994, N 19, ст.112
N 3890-12 від 28.01.94, ВВР 1994, N 20, ст.114
N 4043-12 від 25.02.94, ВВР 1994, N 28, ст.238
N 4044-12 від 25.02.94, ВВР 1994, N 28, ст.239
N 4045-12 від 25.02.94, ВВР 1994, N 28, ст.240
N 137/94-ВР від 27.07.94, ВВР 1994, N 37, ст.342
N 154/94-ВР від 29.07.94, ВВР 1994, N 38, ст.348
N 209/94-ВР від 14.10.94, ВВР 1994, N 46, ст.413
N 218/94-ВР від 20.10.94, ВВР 1994, N 45, ст.409
N 246/94-ВР від 15.11.94, ВВР 1994, N 48, ст.429
N 265/94-ВР від 01.12.94, ВВР 1994, N 52, ст.456
N 8/95-ВР від 19.01.95, ВВР 1995, N 3, ст. 20
N 41/95-ВР від 08.02.95, ВВР 1995, N 8, ст. 53
N 64/95-ВР від 15.02.95, ВВР 1995, N 10, ст. 64
N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР 1995, N 13, ст. 85
N 282/95-ВР від 11.07.95, ВВР 1995, N 29, ст.216
N 79/96-ВР від 06.03.96, ВВР 1996, N 12, ст. 57
N 81/96-ВР від 06.03.96, ВВР 1996, N 15, ст. 70
N 323/96-ВР від 12.07.96, ВВР 1996, N 52, ст.294
N 386/96-ВР від 01.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.247
N 388/96-ВР від 02.10.96, ВВР 1996, N 46, ст.249
N 496/96-ВР від 14.11.96, ВВР 1996, N 52, ст.307
N 497/96-ВР від 14.11.96, ВВР 1997, N 1, ст. 1
N 530/96-ВР від 20.11.96, ВВР 1997, N 4, ст. 21
N 44/97-ВР від 05.02.97, ВВР 1997, N 12, ст.102
N 552/97-ВР від 07.10.97, ВВР 1997, N 51, ст.306
N 651/97-ВР від 19.11.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.42
N 210/98-ВР від 24.03.98, ВВР, 1998, N 35, ст.241
Постановами ВР
N 2359-12 від 16.05.92, ВВР 1992, N 32, ст.462
N 387/96-ВР від 01.10.96, ВВР 1996, N 45, ст.248
Законами
N 2343-XII ( 2343-12 ) від 14.05.92 - в редакції Закону
N 784-XIV ( 784-14 ) від 30.06.99
N 60/95-ВР від 15.02.95 - в редакції Закону
N 863-XIV ( 863-14 ) від 08.07.99, ВВР, 1999, N 36, ст.317
N 974-XIV ( 974-14 ) від 15.07.99, ВВР, 1999, N 34, ст.299
N 1288-XIV ( 1288-14 ) від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34
Рішенням Конституційного Суду
N 11-рп/99 ( v011p710-99 ) від 29.12.99
Законами
N 1381-XIV ( 1381-14 ) від 13.01.2000, ВВР, 2000, N 10, ст.79
N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000, ВВР, 2000, N 17, ст.123
N 1587-III ( 1587-14 ) від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 24, ст.183 }
{ Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного
Суду
N 6-рп/2000 ( v006p710-00 ) від 19.04.2000 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1685-III ( 1685-14 ) від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 30, ст.240
N 1945-III ( 1945-14 ) від 14.09.2000, ВВР, 2000, N 43, ст.368
N 1969-III ( 1969-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.377
N 1979-III ( 1979-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.387
N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000, ВВР, 2000, N 45, ст.389
N 2114-III ( 2114-14 ) від 16.11.2000, ВРР, 2001, N 1, ст. 3
N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 13, ст.66
N 2362-III ( 2362-14 ) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 23, ст.117
N 2415-III ( 2415-14 ) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.148
N 2419-III ( 2419-14 ) від 17.05.2001, ВВР, 2001, N 31, ст.149 }
{ Офіційне тлумачення до Кодексу див. в Рішенні Конституційного
Суду
N 18-рп/2003 ( v018p710-03 ) від 30.10.2003 }
{ Офіційне тлумачення положень Кодексу, якими смертну кару
як вид кримінального покарання було замінено довічним
позбавленням волі, див. в Рішенні Конституційного Суду
N 1-рп/2011 ( v001p710-11 ) від 26.01.2011 }

{ У тексті Кодексу слова "службова особа" в усіх відмінках
замінено словами "посадова особа" у відповідних відмінках
згідно із Законом N 282/95-ВР від 11.07.95 }

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Глава I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу
Кримінальний кодекс України має завданням охорону суспільного
ладу України, його політичної і економічної систем, власності,
особи, прав і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних
посягань. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає,
які суспільно небезпечні діяння є злочинними, і встановлює
покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили
злочини. ( Стаття 1 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 2. ( Статтю 2 виключено на підставі Закону
N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 3. Підстави кримінальної відповідальності
Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише
особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з
необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно
небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а
також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й
відповідно до закону. ( Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83)

Глава II
МЕЖІ ЧИННОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ
Стаття 4. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь,
вчинених на території України
Усі особи, які вчинили злочини на території України,
підлягають відповідальності на підставі цього Кодексу. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних
представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з
чинними законами і міжнародними договорами не підсудні в
кримінальних справах судам України, в разі вчинення цими особами
злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом. ( Стаття 4 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 2468-12 від 17.06.92)
Стаття 5. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь,
вчинених за межами України
Громадяни України, які вчинили злочини за межами України,
підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо
вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до
суду на території України. На тих же підставах несуть відповідальність перебуваючі в
Україні особи без громадянства, які вчинили злочини за межами
України. Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за
кордоном, суд може відповідно пом'якшити призначене їм покарання
або повністю звільнити винного від відбування покарання. Іноземні громадяни за злочини, вчинені поза межами України,
підлягають відповідальності за кримінальними законами України у
випадках, передбачених міжнародними договорами. ( Стаття 5 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10 від
12.01.83, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 6. Чинність кримінального закону в часі
Злочинність і караність діяння визначаються законом, який
діяв під час вчинення цього діяння. Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання,
має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним
чинності також на діяння, вчинені до його видання. Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання,
зворотної сили не має. ( Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2547-12 від
07.07.92 )
( Офіційне тлумачення положень статті 6 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 6-рп/2000 ( v006p710-00 ) від 19.04.2000 )
Глава III
ПРО ЗЛОЧИН
Стаття 7. Поняття злочину
Злочином визнається передбачене кримінальним законом
суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на
суспільний лад України, його політичну і економічну системи,
власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і
свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом
суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і
містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним
законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки. ( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 7-1. Поняття тяжкого злочину
Тяжкими злочинами визнаються перелічені в частині 2 цієї
статті умисні діяння, що являють підвищену суспільну небезпеку. До тяжких злочинів належать: особливо небезпечні злочини
проти держави (статті 56 - 60, 62, 63, 63-1); порушення
рівноправності громадян залежно від їх расової, національної
приналежності чи ставлення до релігії при обтяжуючих обставинах
(стаття 66 частини 2 і 3); бандитизм (стаття 69); дії, що
дезорганізують роботу виправно-трудових установ (стаття 69-1);
контрабанда (стаття 70); контрабанда наркотичних засобів,
психотропних речовин або прекурсорів (стаття 70-1); масові
безпорядки (стаття 71); незаконне переправлення осіб через
державний кордон України при обтяжуючих обставинах (стаття 75-1
частини 2 і 3); пошкодження шляхів сполучення і транспортних
засобів (стаття 78); пошкодження об'єктів магістральних нафто-,
газо- та нафтопродуктопроводів при обтяжуючих обставинах (стаття
78-1 частини 2 і 3); виготовлення або збут підроблених грошей
цінних паперів чи білетів державних лотерей (стаття 79);
розкрадання державного або колективного майна з проникненням у
приміщення чи інше сховище, або шляхом привласнення, розтрати або
зловживання посадовим становищем, вчинене повторно, або за
попереднім зговором групою осіб, або у великих розмірах, або в
особливо великих розмірах (статті 81 частини 3 і 4, 82 частини 3 і
4, 83 частина 3, 84 частини 3 і 4 і 86-1); розкрадання державного
або колективного майна шляхом грабежу, вчинене при обтяжуючих
обставинах (стаття 82 частини 2 і 3); розбій з метою заволодіння
державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян
(статті 86 і 142); вимагательство державного або колективного
майна або індивідуального майна громадян при обтяжуючих обставинах
(статті 86-2 частини 2 і 3, 144 частини 2 і 3); вчинене при
обтяжуючих обставинах умисне знищення або пошкодження державного
чи колективного майна або індивідуального майна громадян (статті
89 частини 2 і 3 та 145 частина 2); умисне знищення або
пошкодження майна, що належить судді чи працівникові
правоохоронного органу (стаття 189-5 частина 2); умисне вбивство
(статті 93, 94 і 96); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101,
189-4 частина 2); незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) при
обтяжуючих обставинах (стаття 115-2 частина 2); згвалтування
(стаття 117); захоплення заложників (стаття 123-1); торгівля
людьми (стаття 124-1); перешкодження здійсненню виборчого права чи
роботі виборчої комісії (стаття 127 частина 2); неправомірне
використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або
неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення
результатів виборів (стаття 128 частина 3); крадіжка
індивідуального майна з проникненням у житло (стаття 140 частина
3); грабіж при обтяжуючих обставинах (стаття 141 частини 2, 3 і
4); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових
платежів при обтяжуючих обставинах (стаття 148-2 частина 3);
шахрайство з фінансовими ресурсами (стаття 148-5 частина 2);
порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів при
обтяжуючих обставинах (стаття 148-8 частина 4); спекуляція при
обтяжуючих обставинах (стаття 154 частини 2 і 3); протидія
законній підприємницькій діяльності, вчинена при обтяжуючих
обставинах (стаття 155-8 частина 3); зловживання владою або
посадовим становищем (стаття 165 частина 2); перевищення влади або
посадових повноважень при обтяжуючих обставинах (стаття 166
частини 2 і 3); одержання хабара (стаття 168); посередництво в
хабарництві або дача хабара при обтяжуючих обставинах (статті 169
частина 2 і 170 частина 2); притягнення завідомо невинного до
кримінальної відповідальності при обтяжуючих обставинах (стаття
174 частина 2); примушення давати показання при обтяжуючих
обставинах (стаття 175 частина 2); винесення завідомо
неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, якщо воно
спричинило тяжкі наслідки (стаття 176 частина 2); втеча з місця
позбавлення волі або з-під варти при обтяжуючих обставинах (стаття
183 частина 2); створення не передбачених законодавством
воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на життя
судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського
формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця
(стаття 190-1); примушування до виконання чи невиконання
цивільно-правових зобов'язань, вчинене при обтяжуючих обставинах
(стаття 198-2 частина 3); злісне або особливо злісне хуліганство
(стаття 206 частини 2 і 3); незаконне заволодіння транспортним
засобом, вчинене при обтяжуючих обставинах (стаття 215-3 частини 2
і 3); угон або захоплення залізничного рухомого складу,
повітряного, морського чи річкового судна (стаття 217-2);
блокування транспортних комунікацій (стаття 217-3 частина 3);
розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових
речовин (стаття 223); розкрадання радіоактивних матеріалів (стаття
228-3); розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин
при обтяжуючих обставинах (стаття 229-2 частини 2 і 3), а так само
збут або вчинене з метою збуту розкрадання, незаконні виробництво,
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання
таких засобів чи речовин (статті 229-1 і 229-2); посів або
вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах
(стаття 229-3 частина 2); організація або держання дому для
вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних
речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-4 частина 2);
використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів при обтяжуючих
обставинах (стаття 229-12 частина 2); незаконне введення в
організм наркотичних засобів або психотропних речовин при
обтяжуючих обставинах (стаття 229-15 частини 2 і 3); розкрадання,
незаконні виготовлення, придбання, зберігання, передача чи продаж
іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних
засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття
229-17 частини 2 і 3); розкрадання прекурсорів при обтяжуючих
обставинах (стаття 229-19 частини 2 і 3); незаконні виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів при
обтяжуючих обставинах (стаття 229-20 частини 2 і 3); непокора при
обтяжуючих обставинах (стаття 232 пункти "б" і "в"); опір
начальникові або примушення його до порушення службових обов'язків
(стаття 234); насильницькі дії щодо начальника (стаття 236);
порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями
при відсутності між ними відносин підлеглості при обтяжуючих
обставинах (стаття 238 пункти "б" і "в"); дезертирство (стаття
241); умисне знищення або пошкодження військового майна при
обтяжуючих обставинах (стаття 245 пункти "б" і "в"); порушення
правил несення бойового дежурства при обтяжуючих обставинах
(стаття 251 пункти "в" і "г"), зловживання військової посадової
особи владою чи посадовим становищем, перевищення військовою
посадовою особою влади чи посадових повноважень, бездіяльність
військової влади при обтяжуючих обставинах (статті 254 пункти "б"
і "в", 254-2 пункти "б", "в" і "г", 254-3 пункти "б" і "в"). ( Кодекс доповнено статтею 7-1 згідно з Указом N 862-08 від
21.07.72; із змінами, внесеними згідно з Указами N 1898-08 від
23.07.73; N 2718-08 від 17.06.74; N 4571-10 від 12.01.83;
N 6591-10 від 29.02.84; N 4392-11 від 31.07.87; N 4452-11 від
21.08.87; N 5723-11 від 14.04.88; N 7373-11 від 14.04.89; N 647-12
від 18.01.91, Законами N 1564-12 від 18.09.91; N 2468-12 від
17.06.92; N 2935-12 від 26.01.93; N 3351-12 від 30.06.93;
N 3582-12 від 11.11.93; N 3888-12 від 28.01.94; N 3890-12 від
28.01.94; N 137/94 від 27.07.94; N 246/94-ВР від 15.11.94,
N 64/95-ВР від 15.02.95, N 282/95-ВР від 11.07.95, N 79/96-ВР від
06.03.96, N 388/96-ВР від 02.10.96, N 530/96-ВР від 20.11.96,
N 44/97-ВР від 05.02.97, N 210/98-ВР від 24.03.98; N 60/95-ВР від
15.02.95 - в редакції Закону N 863-XIV ( 863-14 ) від 08.07.99;
N 974-XIV ( 974-14 ) від 15.07.99, із змінами, внесеними згідно із
Законами N 1945-III ( 1945-14 ) від 14.09.2000, N 1969-III
( 1969-14 ) від 21.09.2000, N 1981-III ( 1981-14 ) від
21.09.2000, N 2247-III ( 2247-14 ) від 18.01.2001 )

Стаття 8. Вчинення злочину умисно
Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його
вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії
або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і
бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Стаття 9. Вчинення злочину з необережності
Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка
його вчинила, передбачала можливість настання суспільно
небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно
розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості
настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Стаття 10. Відповідальність неповнолітніх
Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до
вчинення злочину минуло шістнадцять років. Особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до
шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише
за вбивство (статті 93—98), посягання на життя судді, працівника
правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони
громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190-1),
умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад
здоров'я (статті 101—104, 106 частина 1 та 189-4), згвалтування
(стаття 117), крадіжку (статті 81, 86-1, 140, 223 і 229-2),
грабіж (статті 82, 86-1, 141, 223 і 229-2), розбій (статті 86,
86-1, 142, 223 частина 2 і 229-2 частина 3), злісне або особливо
злісне хуліганство (стаття 206 частини 2 і 3); незаконне
заволодіння транспортним засобом (стаття 215-3); пошкодження
об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів при
обтяжуючих обставинах (стаття 78-1 частини 2 і 3) умисне
знищення або пошкодження державного, колективного майна чи
індивідуального майна громадян, що спричинило тяжкі наслідки
(статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2), а також за умисне
вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (стаття 78). До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин,
що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано,
що її виправлення можливе без застосування кримінального
покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого
можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне
діяння, передбачене цим Кодексом, суд може застосувати примусові
заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням. ( Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); від 17.08.66 ( 195а-06 ); N 2368-07 від
12.12.69; N 3130-08 від 14.10.74; N 1848-09 від 23.03.77; N 647-12
від 18.01.91 та згідно із Законами N 2468-12 від 17.06.92; N
3787-12 від 23.12.93; N 246/94-ВР від 15.11.94, 388/96-ВР від
02.10.96, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 )
Стаття 11. Примусові заходи виховного характеру
До осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років або
суспільно небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає
кримінальна відповідальність, суд може застосувати такі примусові
заходи виховного характеру: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити
вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам,
які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому
колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх
прохання; 4) покладання на неповнолітньго, який досяг
п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку
відшкодувати заподіяні збитки; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної
навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його
виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови
перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення
визначаються спеціальними положеннями. Суд може також визнати за необхідне призначити
неповнолітньому громадського вихователя в порядку, передбаченому
відповідним Положенням. ( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 284-07
від 26.08.67; N 1848-09 від 23.03.77; Законом N 3787-12 від
23.12.93)
Стаття 12. Неосудність
Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час
вчинення суспільно небезпечного діяння була в стані неосудності,
тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок
хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної
діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. До такої
особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи
медичного характеру. Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані
осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну
хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або
керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть
застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після
одужання вона може підлягати покаранню.
Стаття 13. Примусові заходи медичного характеру
До осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані
неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але
захворіли до винесення вироку або під час відбування покарання на
душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії
або керувати ними, судом може бути застосовано такі примусові
заходи медичного характеру, що здійснюються лікувальними закладами
органів охорони здоров'я: 1) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом; 2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом; 3) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом. Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід
медичного характеру, обирає його вид залежно від душевного
захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпечності
вчиненого нею діяння. Поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом може
бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм
психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного
діяння потребує тримання в лікарні і лікування в примусовому
порядку. Поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом може
бути застосоване судом щодо душевнохворого, який вчинив суспільно
небезпечне діяння, не зв'язане з посяганням на життя громадян, і
за психічним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує
тримання в лікарні і лікування в умовах посиленого нагляду. Поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом може бути
застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним
станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння являє
особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання в лікарні і
лікування в умовах суворого нагляду. Осіб, поміщених у психіатричні лікарні з посиленим або
суворим наглядом, тримають в умовах, що виключають можливість
вчинення ними нового суспільно небезпечного діяння. Якщо не буде визнано необхідним застосування до
душевнохворого примусових заходів медичного характеру, а так само
в разі припинення застосування таких заходів суд може передати
його на піклування родичам чи опікунам при обов'язковому
лікарському нагляді. ( Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5397-11
від 10.02.88 )
Стаття 14. Відповідальність за злочин, вчинений
в стані сп'яніння
Особа, яка вчинила злочин в стані сп'яніння, не звільняється
від кримінальної відповідальності. Суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може
направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин,
вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії. Примусове лікування
цих осіб провадиться, залежно від міри кримінального покарання,
відповідно у місцях позбавлення волі або спеціальних медичних
закладах. Припинення примусового лікування провадиться судом у порядку,
встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ). В разі вчинення злочину особою, яка зловживає спиртними
напоями або наркотичними засобами і ставить у зв'язку з цим себе і
свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, суд, поряд з
застосуванням за вчинений злочин покарання, не пов'язаного з
позбавленням волі, може за клопотанням членів її сім'ї,
профспілкової чи іншої громадської організації, прокурора, органу
опіки і піклування або лікувальної установи визнати її обмежено
дієздатною. Над цією особою встановлюється піклування в порядку,
передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України ( 2006-07 ). ( Стаття 14 із змінами, внеесеними згідно з Указами ПВР N 1879-08
від 03.07.73; N 2281-09 від 01.07.77; N 4452-11 від 21.08.87;
Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 15. Необхідна оборона
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від
можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших
осіб чи органів влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту
інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи,
інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного
посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії
були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення
посягання. Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів
чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для
захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб,
відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи
інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла
внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, спричиненого
суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту
характерові посягання. Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто
посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи
обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у
випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення
посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і
доставлення її відповідним органам влади як правомірні
прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для
затримання і відповідали небезпечності посягання і обстановці
затримання злочинця. ( Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2468-12
від 17.06.92, N 2933-12 від 26.01.93 )
Стаття 16. Крайня необхідність
Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння,
передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої
необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам
держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або
інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було
усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж
відвернута шкода. ( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно з Законом N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 17. Відповідальність за готування до злочину і
за замах на злочин
Готуванням до злочину визнається підшукання або пристосування
засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення
злочину. Замахом на злочин визнається умисна дія, безпосередньо
спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було
доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Покарання за готування до злочину і за замах на злочин
призначається за законом, який передбачає відповідальність за
даний злочин. Призначаючи покарання, суд враховує характер і ступінь
суспільної небезпечності дій, вчинених винним, ступінь здійснення
злочинного наміру і причини, через які злочин не було доведено до
кінця.
Стаття 18. Добровільна відмова від вчинення злочину
Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до
кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі,
коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Стаття 19. Співучасть
Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше
осіб у вчиненні злочину. Співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються
організатори, підмовники і пособники. Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила
злочин. Організатором визнається особа, яка організувала вчинення
злочину або керувала його вчиненням. Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення
злочину. Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину
порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а
також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і
засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, добуті
злочинним шляхом. Ступінь і характер участі кожного з співучасників у вчиненні
злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.
Стаття 20. Переховування
Заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, а так само
знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів,
добутих злочинним шляхом, тягне відповідальність лише у випадках,
спеціально передбачених статтею 186 цього Кодексу. ( Стаття 20 в редакції Указу ПВР від 10.09.62 ( 461а-06 ), із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 21. Недонесення
Недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або
вчинений злочин тягне кримінальну відповідальність лише у
випадках, спеціально передбачених статтею 187 цього Кодексу. ( Стаття 21 в редакції Указу ПВР від 10.09.62 ( 461а-06 ), із
змінами, внесеними згідно із Законом N 2468-12 від 17.06.92 )

Глава IV
ПРО ПОКАРАННЯ
Стаття 22. Мета покарання
Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але й має на
меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного
ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил
співжиття, а також запобігання вчиненню нових злочинів як
засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або
принижувати людську гідність. ( Стаття 22 із змінами, внесеними згідно з Законом N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 23. Види покарань
До осіб, які вчинили злочини, можуть застосовуватись такі
основні покарання: 1) позбавлення волі на певний строк; 1-1) довічне позбавлення волі; 2) ( Пункт 2 частини першої статті 23 виключено на підставі
Закону N 2175-12 від 06.03.92 ) 3) ( Пункт 3 частини першої статті 23 виключено на підставі
Закону N 2175-12 від 06.03.92 ) 4) виправні роботи без позбавлення волі; 5) позбавлення права займати певні посади або займатися
певною діяльністю; 6) штраф; 7) громадська догана. До військовослужбовців строкової служби може також
застосовуватися покарання у вигляді направлення в дисциплінарний
батальйон. Крім основних покарань, до засуджених можуть застосовуватися
такі додаткові покарання: 1) конфіскація майна; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу,
чину, кваліфікаційного класу; 3) позбавлення батьківських прав. Позбавлення права займати певні посади або займатися певною
діяльністю і штраф можуть застосовуватись не тільки як основні,
але й як додаткові покарання. ( Стаття 23 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4290-10
від 16.11.82, N 4995-11 від 01.12.87, Законами N 2175-12 від
06.03.92, N 2547-12 від 07.07.92, N 282/95-ВР від 11.07.95,
N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )
Стаття 24. ( Статтю 24 виключено на підставі Закону
N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )
Виняткова міра покарання — смертна кара
( Положення статті 24 Загальної частини, які передбачають смертну
кару як вид покарання, втратили чинність як такі, що є
неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду
N 11-рп/99 ( v011p710-99 ) від 29.12.99 )
Як виняткова міра покарання, до її повного скасування,
допускається застосування смертної кари — розстрілу — за особливо
тяжкі злочини у випадках, спеціально передбачених в Особливій
частині цього Кодексу. Не можуть бути засуджені до смертної кари особи, які не
досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, і жінки, що
були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент
винесення вироку. Смертну кару не може бути застосовано до жінки,
яка перебуває в стані вагітності на момент виконання вироку. ( Стаття 24 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); 21.07.61 ( 383а-05); 10.09.62
( 461а-06 ), Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 25. Позбавлення волі на певний строк
Позбавлення волі встановлюється на строк від трьох місяців до
десяти років, а за особливо тяжкі злочини, за злочини, що
спричинили особливо тяжкі наслідки, і для особливо небезпечних
рецидивістів у випадках, передбачених цим Кодексом, - не більше
п'ятнадцяти років. При заміні в порядку помилування довічного
позбавлення волі позбавленням волі на певний строк воно може бути
призначено і на строк понад п'ятнадцять років, але не більше
двадцяти п'яти. При призначенні покарання особі, яка не досягла до вчинення
злочину вісімнадцятирічного віку, строк позбавлення волі не може
перевищувати десяти років. Відбування покарання у вигляді позбавлення волі за вироком
суду призначається у виправно-трудових колоніях-поселеннях,
колоніях загального, посиленого, суворого і особливого режимів або
в тюрмі, а також у виховно-трудових колоніях загального і
посиленого режимів. Відбування покарання у виправно-трудових колоніях
призначається чоловікам: засуджуваним уперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з
необережності, — у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили
злочини з необережності; засудженим уперше до позбавлення волі на строк не більше
п'яти років за умисні злочини, які не є тяжкими, а саме:
розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки без
обтяжуючих обставин (стаття 81 частина 1); розкрадання державного
або колективного майна шляхом шахрайства без обтяжуючих обставин
(стаття 83 частина 1); розкрадання державного або колективного
майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим
станом без обтяжуючих обставин (стаття 84 частина 1); умисне
знищення або пошкодження державного або колективного майна без
обтяжуючих обставин (стаття 89 частина 1); умисне вбивство,
вчинене в стані сильного душевного хвилювання (стаття 95);
вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 97);
умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 102); умисне
тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані
сильного душевного хвилювання (стаття 103); заподіяння тяжких
тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (стаття
104); умисне легке тілесне ушкодження (стаття 106 частина 1);
незаконне проведення аборту (стаття 109 частини 2 і 3); залишення
в небезпеці (стаття 111 частина 2); неподання допомоги хворому
особою медичного персоналу (стаття 113); ухилення від сплати
аліментів на утримування дітей (стаття 114); наклеп (стаття 125);
крадіжка без обтяжуючих обставин (стаття 140 частина 1);
шахрайство без обтяжуючих обставин (стаття 143 частина 1); випуск
недоброякісної промислової продукції (стаття 147); фіктивне
підприємництво (стаття 148-4 частина 2); шахрайство з фінансовими
ресурсами (стаття 148-5 частина 1); незаконне збирання з метою
використання або використання відомостей, що становлять комерційну
таємницю (стаття 148-6); розголошення комерційної таємниці (стаття
148-7); порушення порядку випуску (емісії) цінних паперів (стаття
148-8 частина 2); виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними
(стаття 149); підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків
(стаття 153); незаконне виготовлення, підробка, використання або
збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених марок
акцизного збору (стаття 153-1); незаконне виготовлення, підробка,
використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи
підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників
аудіовізуальних творів та фонограм (стаття 153-2); порушення
законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом
(стаття 153-3); спекуляція без обтяжуючих обставин (стаття 154
частина 1); обман покупців (стаття 155 частина 2); обман
замовників (стаття 155-1 частина 2); одержання незаконної
винагороди від громадян за виконання робіт, зв'язаних з
обслуговуванням населення (стаття 155-2 частина 2); порушення
правил торгівлі (стаття 155-3 частини 1 і 2); штучне підвищення і
підтримання високих цін на товари народного споживання та послуги
населенню (стаття 155-5); незаконна торговельна діяльність без
обтяжуючих обставин (стаття 155-6 частина 1); приховування
банкрутства (стаття 156-2); фіктивне банкрутство (стаття 156-3
частина 2); зговір про фіксування цін (стаття 155-7 частини 1 і
2); порушення ветеринарних правил (стаття 157); незаконна порубка
лісу (стаття 160); незаконне полювання (стаття 161 частина 2);
незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним
промислом (стаття 162); незаконне видобування корисних копалин без
обтяжуючих обставин (стаття 162-1 частина 1); порушення
законодавства про континентальний шельф України (стаття 163-1);
зловживання владою або службовим станом без обтяжуючих обставин
(стаття 165 частина 1); перевищення влади або службових
повноважень без обтяжуючих обставин (стаття 166 частина 1);
провокація хабара (стаття 171); посадовий підлог без обтяжуючих
обставин (стаття 172 частина 1); завідомо неправдивий донос
(стаття 177); завідомо неправдиве показання (стаття 178);
утаювання майна, що підлягає конфіскації, або утаювання чи
розтрата майна, на яке накладено арешт або яке описано (стаття 182
частина 2); недонесення про злочин (стаття 187); ухилення
військовозобов'язаного від учбових або перевірочних зборів (стаття
192 частина 1); викрадення або пошкодження документів, штампів,
печаток без обтяжуючих обставин (стаття 193 частина 1); купівля,
продаж або інша оплатна передача чи одержання посвідчення або
іншого офіційного документа без обтяжуючих обставин (стаття 193-1
частина 1); підробка документів, штампів і печаток, збут їх та
використання підроблених документів (стаття 194 частини 1 і 2);
знищення, підробка або заміна вузлів та агрегатів транспортного
засобу (стаття 194-1); доведення неповнолітнього до стану
сп'яніння (стаття 208-1); придбання або збут майна, завідомо
здобутого злочинним шляхом (стаття 213 частини 1, 2 і 3);
порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних підприємствах або
у вибуховонебезпечних цехах без обтяжуючих обставин (стаття 220
частина 1); - у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні
злочини; засуджуваним уперше до позбавлення волі за умисні злочини, що
не є тяжкими, за винятком перелічених в абзаці 3 частини 4 цієї
статті, — у колоніях загального режиму; засуджуваним уперше до позбавлення волі за тяжкі злочини — у
колоніях посиленого режиму; засуджуваним за особливо небезпечні злочини проти держави
(статті 56-60, 62, 63, 63-1) або тим, які раніше відбували
покарання у вигляді позбавлення волі, — у колоніях суворого
режиму; визнаним особливо небезпечними рецидивістами — у колоніях
особливого режиму. Засуджуваним до позбавлення волі жінкам відбування покарання
у виправно-трудових колоніях призначається: визнаним особливо
небезпечними рецидивістками, а також засуджуваним за особливо
небезпечні злочини проти держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1) — у
колоніях суворого режиму; засуджуваним уперше до позбавлення волі
за злочини, вчинені з необережності, — у колоніях-поселеннях для
осіб, які вчинили злочини з необережності; засуджуваним уперше за
умисні злочини, перелічені в абзаці 3 частини 4 цієї статті, — у
колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини; іншим
засуджуваним до позбавлення волі жінкам — у колоніях загального
режиму. Відбування покарання у виховно-трудових колоніях
призначається: неповнолітнім чоловічої статі, засуджуваним уперше до
позбавлення волі, а також неповнолітнім жіночої статі — у колоніях
загального режиму; неповнолітнім чоловічої статі, які раніше відбували покарання
у вигляді позбавлення волі, — у колоніях посиленого режиму. Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки
вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи суд, із
зазначенням мотивів прийнятого рішення, може призначити відбування
позбавлення волі: засудженим уперше за злочини, вчинені з
необережності, а також за умисні злочини, перелічені в абзаці 3
частини 4 цієї статті, — у виправно-трудових колоніях загального
режиму; іншим засудженим до позбавлення волі, але не визнаним
особливо небезпечними рецидивістами — у виправно-трудових колоніях
будь-якого виду, крім колоній особливого режиму і
колоній-поселень; засудженим неповнолітнім чоловічої статі — у
виховно-трудових колоніях загального режиму замість колоній
посиленого режиму. Позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі на весь строк
покарання або частину його може бути призначено: особливо небезпечним рецидивістам; особам, які по досягненні вісімнадцятирічного віку вчинили
особливо небезпечні державні злочини; особам, які по досягненні вісімнадцятирічного віку вчинили
інші тяжкі злочини і засуджуються за них до позбавлення волі на
строк понад п'ять років. Зміна призначеного засудженому виду виправно-трудової
установи провадиться судом за підставами і в порядку, які
встановлені законодавством України. ( Стаття 25 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
17.08.66 ( 195а-06 ); N 2368-07 від 12.12.69; N 862-08 від
21.07.72; N 3130-08 від 14.10.74; N 1848-09 від 23.03.77; N 279-11
від 20.05.85; N 2444-11 від 27.06.86; N 4135-11 від 12.06.87; N
8918-11 від 07.03.90, Законами N 1255-12 від 25.06.91; N 2468-12
від 17.06.92; N 2547-12 від 07.07.92; N 3174-12 від 04.05.93; N
3582-12 від 11.11.93; N 3888-12 від 28.01.94, N 282/95-ВР від
11.07.95, N 323/96-ВР від 12.07.96, N 1483-III ( 1483-14 ) від
22.02.2000, N 1587-III ( 1587-14 ) від 23.03.2000, N 1981-III
( 1981-14 ) від 21.09.2000, N 2114-III ( 2114-14 ) від
16.11.2000 )
( Застосування статті 25-1 зупинено до прийняття нового
Кримінального кодексу України згідно з Постановою ВР
N 2359-12 від 16.05.92 )
Стаття 25-1. Умовне засудження до позбавлення волі з
обов'язковим залученням засудженого до праці
При призначенні покарання повнолітній працездатній особі,
вперше засуджуваній до позбавлення волі за умисний злочин на строк
до трьох років, а за злочин, вчинений з необережності, — на строк
до п'яти років, суд, враховуючи характер і ступінь суспільної
небезпеки вчиненого злочину, особу винного та інші обставини
справи, а також можливість його виправлення і перевиховання без
ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду,
може постановити про умовне засудження цієї особи до позбавлення
волі з обов'язковим залученням її на строк призначеного покарання
до праці в місцях, що визначаються органами, які відають
виконанням вироку, з зазначенням у вироку мотивів такого рішення. При умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим
залученням засудженого до праці йому можуть бути призначені судом
також додаткові міри покарання у випадках і в порядку,
передбачених цим Кодексом. Правила частини 3 статті 45 цього
Кодексу щодо таких засуджених не застосовуються. Умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим
залученням засудженого до праці не застосовується: 1) до осіб, засуджуваних за особливо небезпечні злочини проти
держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69);
умисне вбивство (статті 93, 94, 96, 234 пункт "в"); умисне тяжке
тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2); згвалтування,
вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, або
згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само
згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4); створення не
передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп
(стаття 187-6); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина
3); 2) до осіб, яким поряд з покаранням за вчинений злочин
призначаються заходи примусового лікування від алкоголізму або
наркоманії, а також тих, які не пройшли повного курсу лікування
венеричного захворювання; 3) до іноземних громадян та осіб без громадянства, які
засуджуються. Умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим
залученням засудженого до праці не застосовується також: до осіб, визнаних у встановленому порядку інвалідами першої,
другої і третьої груп; до вагітних жінок; до жінок, що мають на
утриманні дітей віком до двох років, а так само до жінок віком
понад 55 років і чоловіків — понад 60 років; до військовослужбовців строкової служби, які вчинили злочини. Якщо умовно засуджений ухиляється від роботи в місці,
визначеному органами, які відають виконанням вироку, або
систематично чи злісно порушує трудову дисципліну, громадський
порядок або встановлені для нього правила проживання, він
направляється за ухвалою суду для відбування позбавлення волі,
призначеного вироком. При цьому час ухилення від роботи не
зараховується, а час, протягом якого засуджений працював, може
бути зараховано судом частково або повністю до строку відбування
покарання з розрахунку день за день. Якщо умовно засуджений протягом визначеного судом строку
позбавлення волі вчинив новий злочин, суд призначає йому покарання
за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу. ( Кодекс доповнено статтею 25-1 згідно з Указом ПВР N 1848-09 від
23.03.77; із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 270-10 від
26.05.80; N 4571-10 від 12.01.83; N 647-12 від 18.01.91, Законами
N 1564-12 від 18.09.91, N 2468-12 від 17.06.92; N 3582-12 від
11.11.93, N 388/96-ВР від 02.10.96 )
Стаття 25-2. Довічне позбавлення волі
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо
тяжкого злочину і застосовується у випадках, спеціально
передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе
застосувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, які
вчинили злочини у віці до 18 років, до осіб у віці понад 65 років,
а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення
злочину або на момент винесення вироку. ( Кодекс доповнено статтею 25-2 згідно із Законом N 1483-III
( 1483-14 ) від 22.02.2000 )
Стаття 26. Особливо небезпечний рецидивіст
Особливо небезпечним рецидивістом за вироком суду може бути
визнана: 1) особа, яка раніше була засуджена до позбавлення волі за
особливо небезпечний злочин проти держави (статті 56-60, 62, 63,
63-1); бандитизм (стаття 69); виготовлення або збут підроблених
грошей цінних паперів чи білетів державних лотерей при обтяжуючих
обставинах (стаття 79 частина 2); розкрадання державного або
колективного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1);
розбій з метою заволодіння державним, колективним майном або
індивідуальним майном громадян при обтяжуючих обставинах (статті
86 частина 2 і 142 частини 2 і 3); умисне вбивство (статті 93, 94
і 234 пункт "в"); згвалтування, вчинене групою осіб, або
згвалтування неповнолітньої, або згвалтування, що спричинило
особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування малолітньої
(стаття 117 частини 3 і 4); захоплення заложників (стаття 123-1);
торгівля людьми (стаття 124-1); створення не передбачених
законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6);
посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена
громадського формування з охорони громадського порядку або
військовослужбовця (стаття 190-1); незаконне заволодіння
транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для
життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого
насильства, або вчинене організованою групою чи особливо
небезпечним рецидивістом (стаття 215-3 частина 3); угон або
захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи
річкового судна (стаття 217-2); блокування транспортних
комунікацій (стаття 217-3 частина 3); розкрадання радіоактивних
матеріалів (стаття 228-3) і знову вчинила будь-який з перелічених
злочинів, за який вона засуджується до позбавлення волі на строк
не нижче п'яти років; 2) особа, яка раніше двічі в будь-якій послідовності була
засуджена до позбавлення волі за особливо небезпечний злочин проти
держави (статті 56-60, 62, 63); бандитизм (стаття 69); масові
безпорядки (стаття 71); виготовлення або збут підроблених грошей
цінних паперів чи білетів державних лотерей (стаття 79);
розкрадання державного або колективного майна при обтяжуючих
обставинах (статті 81 частини 2, 3 і 4, 82 частини 2, 3 і 4, 83
частини 2 і 3, 84 частини 2 та 3 і 86-1); розбій з метою
заволодіння державним, колективним майном або індивідуальним
майном громадян (статті 86 і 142); вимагательство державного,
колективного або індивідуального майна, вчинене при обтяжуючих
обставинах (стаття 86-2 частини 2 і 3, стаття 144 частини 2 і 3);
умисне вбивство (статті 93, 94 і 234 пункт "в"); умисне тяжке
тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2); незаконні дії
щодо усиновлення (удочеріння) при обтяжуючих обставинах (стаття
115-2 частина 2); згвалтування (стаття 117); захоплення заложників
(стаття 123-1); торгівля людьми (стаття 124-1); крадіжку, грабіж
або шахрайство, вчинені при обтяжуючих обставинах (статті 140
частини 2 і 3, 141 частини 2 та 3 і 143 частина 2); спекуляцію при
обтяжуючих обставинах (стаття 154 частини 2 і 3); протидію
законній підприємницькій діяльності, вчинену при обтяжуючих
обставинах (стаття 155-8 частина 3); одержання хабара (стаття
168); створення не передбачених законодавством воєнізованих
формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на життя судді,
працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з
охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття
190-1); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових
зобов'язань, вчинене при обтяжуючих обставинах (стаття 198-2
частина 3); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина 3);
незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих
обставинах (стаття 215-3 частини 2 і 3); угон або захоплення
залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового
судна (стаття 217-2); блокування транспортних комунікацій (стаття
217-3 частина 3); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин при обтяжуючих обставинах (стаття
223 частина 2); розкрадання радіоактивних матеріалів (стаття
228-3); розкрадання, незаконні виробництво, виготовлення,
придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних
засобів чи психотропних речовин з метою збуту, збут таких засобів
чи речовин (статті 229-1 і 229-2), а так само розкрадання їх при
обтяжуючих обставинах (стаття 229-2 частини 2 і 3), посів або
вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах
(стаття 229-3 частина 2); організація або держання дому для
вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних
речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-4 частина 2);
використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин або прекурсорів при обтяжуючих
обставинах (стаття 229-12 частина 2); незаконне введення в
організм наркотичних засобів або психотропних речовин при
обтяжуючих обставинах (стаття 229-15 частини 2 і 3); розкрадання,
незаконні виготовлення, придбання, зберігання, передача чи продаж
іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних
засобів або психотропних речовин, при обтяжуючих обставинах
(стаття 229-17 частини 2 і 3); розкрадання прекурсорів при
обтяжуючих обставинах (стаття 229-19 частини 2 і 3); незаконні
виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання
прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-20 частини 2 і
3), і знову вчинила будь-який з перелічених злочинів, за який вона
засуджується до позбавлення волі на строк більше трьох років; 3) особа, яка раніше три рази або більше в будь-якій
послідовності була засуджена до позбавлення волі за злісне
хуліганство (стаття 206 частина 2) або за злочини, перелічені в
пункті 2 частини 1 цієї статті, і знову вчинила злісне хуліганство
або будь-який з злочинів, перелічених у пункті 2 частини 1 цієї
статті, за який вона засуджується до позбавлення волі; 4) особа, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі
за будь-який з злочинів, перелічених у пунктах 2 і 3 частини 1
цієї статті, і знову вчинила умисний злочин, за який вона
засуджується до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років. Суд, розглядаючи питання про визнання особи особливо
небезпечним рецидивістом, враховує особу винного, ступінь
суспільної небезпечності вчинених злочинів, їх мотиви, ступінь
здійснення злочинних намірів, ступінь і характер участі у вчиненні
злочинів та інші обставини справи. Рішення суду повинно бути
мотивоване у вироку. При вирішенні питання про визнання особи особливо небезпечним
рецидивістом не враховується судимість за злочин, вчинений цією
особою віком до вісімнадцяти років, а також судимість, яка знята
або погашена у встановленому законом порядку. Визнання особи особливо небезпечним рецидивістом скасовується
при знятті з неї судимості. Статті цього Кодексу, що передбачають відповідальність за
вчинення злочину особливо небезпечним рецидивістом, застосовуються
у випадках, коли особа була визнана у встановленому законом
порядку особливо небезпечним рецидивістом до вчинення даного
злочину. ( Стаття 26 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); від 10.09.62 ( 461а-06 ), від 17.08.66
( 195а-06 ), N 2368-07 від 12.12.69; N 1898-08 від 23.07.73; N
2718-08 від 17.06.74; 270-10 від 26.05.80; N 4571-10 від 12.01.83;
N 4392-11 від 31.07.87; N 4452-11 від 21.08.87; N 5723-11 від
14.04.88; N 647-12 від 18.01.91, Законами N 1564-12 від 18.09.91;
N 2468-12 від 17.06.92; N 2935-12 від 26.01.93; N 3582-12 від
11.11.93; N 3890-12 від 28.01.94, N 64/95-ВР від 15.02.95, N
388/96-ВР від 02.10.96, N 530/96-ВР від 20.11.96, N 210/98-ВР від
24.03.98, N 60/95-ВР від 15.02.95 - в редакції Закону N 863-XIV
( 863-14 ) від 08.07.99, із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1945-III ( 1945-14 ) від 14.09.2000, N 1969-III ( 1969-14 ) від
21.09.2000, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 )
Стаття 27. ( Стаття 27 виключена на підставі Закону
N 2175-12 від 06.03.92 ) Заслання
Заслання полягає у видаленні засудженого з місця його
проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості. Заслання і як основне, і як додаткове покарання може
призначатися на строк від двох до п'яти років. Заслання як додаткове покарання може застосовуватись лише у
випадках, спеціально зазначених у законі.

Заслання не застосовується до осіб, які не досягли до
вчинення злочину вісімнадцятирічного віку. Заслання не
застосовується також до вагітних жінок і до жінок, які мають на
утриманні дітей до восьмирічного віку.
Стаття 28. ( Стаття 28 виключена на підставі Закону
N 2175-12 від 06.03.92 ) Вислання
Вислання полягає у видаленні засудженого з місця його
проживання з забороною проживання в певних місцевостях. Вислання і як основне, і як додаткове покарання може
призначатися на строк від двох до п'яти років. Вислання як додаткове покарання може застосовуватись лише у
випадках, спеціально зазначених у законі. Вислання не застосовується до осіб, які не досягли до
вчинення злочину вісімнадцятирічного віку.

Стаття 29. Виправні роботи без позбавлення волі
Виправні роботи без позбавлення волі призначаються на строк
від двох місяців до двох років і відбуваються відповідно до вироку
суду або за місцем роботи засудженого, або в інших місцях, що
визначаються органами, які відають застосуванням виправних робіт,
але в районі проживання засудженого. Із заробітку засудженого до виправних робіт без позбавлення
волі провадиться відрахування в доход держави у розмірі,
встановленому вироком суду, але не більше 20 процентів. Особам, визнаним непрацездатними, а також особам, які
стали непрацездатними після постановлення вироку суду, суд може
замінити виправні роботи штрафом з розрахунку чотири мінімальних
розміри заробітної плати штрафу за один місяць виправних робіт, а
за злочини, що не є корисливими, з того ж розрахунку, але на суму
не більш як п'ятдесят мінімальних розмірів заробітної плати, або
громадською доганою. Порядок відбування виправних робіт без позбавлення волі
встановлюється законодавством України. ( Стаття 29 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2368-07
від 12.12.69; N 4571-10 від 12.01.83; Законами N 2468-12 від
17.06.92; N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 30. Наслідки ухилення від відбування виправних
робіт без позбавлення волі
В разі ухилення від відбування покарання особи, засудженої до
виправних робіт без позбавлення волі з відбуванням за місцем
роботи, суд за поданням органу внутрішніх справ або за клопотанням
громадської організації чи трудового колективу може направити цю
особу для відбування покарання в інші місця, що визначаються
органами, які відають застосуванням виправних робіт, але в районі
проживання засудженого. В разі злісного ухилення від відбування покарання особи,
засудженої до виправних робіт без позбавлення волі, суд може
замінити невідбутий строк виправних робіт покаранням у вигляді
позбавлення волі на той же строк. ( Стаття 30 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2368-07
від 12.12.69; N 4571-10 від 12.01.83 )
Стаття 31. Позбавлення права займати певні посади або
займатися певною діяльністю
Позбавлення права займати певні посади або займатися певною
діяльністю може бути призначене судом на строк від двох до п'яти
років як основне або додаткове покарання. Це покарання може бути призначено у випадках, коли за
характером вчинених винним злочинів по посаді або при занятті
певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права
займати певні посади або займатися певною діяльністю. Строки виконання покарання у вигляді позбавлення права
займати певні посади або займатися певною діяльністю обчислюються
в порядку, встановленому Положенням про порядок і умови виконання
в Україні кримінальних покарань, не зв'язаних із заходами
виправно-трудового впливу на засуджених, затвердженим Президією
Верховної Ради України. ( Стаття 31 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7194-10
від 22.06.84, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 282/95-ВР від
11.07.95 )
Стаття 32. Штраф
Штраф є грошове стягнення, що накладається судом у випадках
і межах, встановлених в особливій частині, а також в статтях 45 і
46-1 цього Кодексу. Розмір штрафу встановлюється залежно від тяжкості вчиненого
злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від десяти
до чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, а за
корисливі злочини - в межах до однієї тисячі мінімальних розмірів
заробітної плати. У виняткових випадках, передбачених
законодавчими актами України, за окремі злочини можуть бути
встановлені і більш високі розміри штрафу. В разі злісного ухилення особи від сплати штрафу,
призначеного як основне покарання, суд може замінити несплачену
суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт без позбавлення
волі з розрахунку один місяць виправних робіт за чотири
мінімальних розміри заробітної плати штрафу, але на строк не більш
як два роки.
( Частину четверту статті 32 виключено на підставі Закону N 282/95-ВР від 11.07.95 ) При неможливості сплати штрафу суд
може постановити про заміну його громадською доганою.
Заміна штрафу позбавленням волі і позбавлення волі штрафом не
допускається. Предмети, що не підлягають конфіскації, не можуть бути
вилучені і при стягненні штрафу. ( Стаття 32 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N
4571-10 від 12.01.83; N 4135-11 від 12.06.87; N 6347-11 від
03.08.88, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 41/95-ВР від
08.02.95, N 282/95-ВР від 11.07.95, N 530/96-ВР від 20.11.96 )
Стаття 33. Громадська догана
Громадська догана полягає в публічному висловленні судом
догани винному з доведенням про це в необхідних випадках до відома
громадськості через пресу або іншим способом.
Стаття 34. Направлення військовослужбовців, які вчинили
злочини, в дисциплінарний батальйон і заміна
виправних робіт триманням на гауптвахті
До військовослужбовців строкової служби, які вчинили злочини,
може застосовуватися направлення в дисциплінарний батальйон у
випадках, передбачених законом, на строк від трьох місяців до двох
років, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи і
особу засудженого, визнає доцільним замість позбавлення волі на
строк до трьох років застосувати направлення в дисциплінарний
батальйон на той же строк. Направлення в дисциплінарний батальйон
замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які
раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі. Виправні роботи без позбавлення волі замінюються
військовослужбовцям триманням на гауптвахті на строк до двох
місяців. ( Стаття 34 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1432-11
від 10.12.85 )
Стаття 34-1. ( Стаття 34-1 виключена на підставі Закону
N 2547-12 від 07.07.92 )
Направлення у виховно-трудовий профілакторій
Покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий
профілакторій застосовується на строк до двох років. При призначенні покарання особі, яка засуджується за
бродяжництво чи жебрацтво або ведення іншого паразитичного способу
життя до позбавлення волі на строк від одного до двох років, за
злісне ухилення від сплати аліментів або від утримання дітей чи за
злісне порушення правил паспортної системи до позбавлення волі на
строк до одного року, суд, ураховуючи обставини справи та особу
винного, може застосовувати замість позбавлення волі покарання у
вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій на той же
строк. Покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий
профілакторій не застосовується: 1) до особливо небезпечних рецидивістів; 2) до осіб, які раніше судилися за особливо небезпечний
злочин проти держави (статті 56-60, 62, 63); бандитизм (стаття
69); умисне вбивство (статті 93, 94, 234 пункт "в"); умисне тяжке
тілесне ушкодження (статті 101, 189-4 частина 2), згвалтування,
вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої, або
згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само
згвалтування малолітньої (стаття 117 частини 3 і 4); створення не
передбачених законодавством військових або інших збройних
формувань чи груп ( стаття 187-6); особливо злісне хуліганство
(стаття 206 частина 3); бродяжництво, жебрацтво або ведення іншого
паразитичного способу життя (стаття 214); 3) до засуджених іноземних громадян і осіб без громадянства. Покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий
профілакторій не застосовується також до осіб, які раніше
направлялись у виховно-трудовий профілакторій (протягом трьох
років з дня звільнення з профілакторію). Засудженому, який відбуває покарання у виховно-трудовому
профілакторії, в разі ухилення від роботи, злісного чи
систематичного порушення дисципліни або встановлених правил
поведінки за поданням адміністрації виховно-трудового
профілакторію суд своєю ухвалою замінює невідбутій строк
перебування у виховно-трудовому профілакторії покаранням у вигляді
позбавлення волі на той же строк. Якщо засуджений протягом визначеного судом строку перебування
у виховно-трудовому профілакторії вчинив злочин, суд призначає
йому покарання за правилами, передбаченими статтею 43 цього
Кодексу. ( Кодекс доповнено статтею 34-1 згідно з Указом ПВР N 4290-10 від
16.11.82; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4995-11 від
01.12.87, Законом N 1564-12 від 18.09.91 )
Стаття 35. Конфіскація майна
Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному
вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є
особистою власністю засудженого. Конфіскацію майна може бути призначено тільки у випадках,
передбачених цим Кодексом. Суд повинен вказати у вироку, чи конфіскується все майно
засудженого чи його частина; в останньому разі суд повинен
зазначити, яка частина майна конфіскується, або перелічити
предмети, які конфіскуються. Не підлягають конфіскації предмети, необхідні для засудженого
та осіб, які перебувають на його утриманні, згідно з переліком,
даним у Додатку до цього Кодексу. ( Стаття 35 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 862-08
від 21.07.72; N 1898-08 від 23.07.73; N 7194-10 від 22.06.84,
Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 36. Задоволення претензій за рахунок
конфіскованого майна
Конфіскуючи майно, держава не відповідає за борги і
зобов'язання, що обтяжують майно, якщо вони виникли після того, як
орган дізнання, попереднього слідства або суд вжили заходів до
охорони майна, і при тому без згоди органу, який вжив заходів до
охорони цього майна. Щодо претензій, які належить задовольнити за рахунок
конфіскованого майна, держава відповідає тільки в межах активу,
додержуючи черговості задоволення претензій, передбаченої
цивільним і цивільно-процесуальним законодавством. ( Стаття 36 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 37. Позбавлення військових, спеціальних звань,
рангів, чинів, кваліфікаційних класів і
державних нагород
В разі засудження за тяжкий злочин особа, яка має військове,
спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути
позбавлена його за вироком суду. В разі засудження за тяжкий злочин особи, яка відзначена
державною нагородою України, суд при постановленні вироку вирішує
питання про внесення подання Президентові України про позбавлення
засудженого державної нагороди України. ( Стаття 37 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7194-10
від 22.06.84, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 282/95-ВР від
11.07.95, N 2419-III ( 2419-14 ) від 17.05.2001 )
Стаття 38. Позбавлення батьківських прав
Позбавлення батьківських прав може бути застосовано як
додаткове покарання лише у випадках, коли судом встановлено
зловживання цими правами з боку винного. Поновлення в батьківських правах можливе лише в порядку,
передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України ( 2006-07 ). ( Стаття 38 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1879-08
від 03.07.73, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )

Глава V
ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ І ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ
ВІД ПОКАРАННЯ
Стаття 39. Загальні начала призначення покарання
Суд призначає покарання в межах, встановлених статтею закону,
яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, у точній
відповідності з положеннями Загальної частини цього Кодексу. При
призначенні покарання суд, керуючись правосвідомістю, враховує
характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину,
особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують
відповідальність. ( Стаття 39 із змінами, внесеними згідно з Законом N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 40. Обставини, що пом'якшують відповідальність
При призначенні покарання обставинами, що пом'якшують
відповідальність, визнаються: 1) відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину
або добровільне відшкодування завданої втрати чи усунення
заподіяної шкоди; 2) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або
сімейних обставин; 3) вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або в силу
матеріальної чи іншої залежності; 4) вчинення злочину під впливом великого душевного
хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого; 5) вчинення злочину при захисті від суспільно небезпечного
посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони; 6) вчинення злочину неповнолітнім; 7) вчинення злочину жінкою в стані вагітності; 8) щире розкаяння або явка з повинною, а також сприяння
розкриттю злочину. При призначенні покарання суд може враховувати і інші
пом'якшуючі обставини.
Стаття 41. Обставини, що обтяжують відповідальність
При призначенні покарання обставинами, що обтяжують
відповідальність, визнаються: 1) вчинення злочину особою, що раніше вчинила якийсь злочин. Суд вправі, залежно від характеру першого злочину, не визнати
за ним значення обтяжуючої обставини; 2) вчинення злочину організованою групою; 3) вчинення злочину з використанням підлеглого або іншого
залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин; 4) вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів; 5) заподіяння злочином тяжких наслідків; 6) вчинення злочину щодо малолітнього, старого або особи, яка
перебуває в безпорадному стані; 7) підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або
залучення неповнолітніх до участі в злочині; 8) вчинення злочину з особливою жорстокістю або знущанням з
потерпілого; 9) вчинення злочину з використанням умов громадського лиха; 10) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 11) вчинення злочину особою, яка перебуває в стані
сп'яніння. Суд вправі, залежно від характеру злочину, не визнати
цю обставину обтяжуючою відповідальність; 12) вчинення нового злочину особою, яка була взята на поруки,
на протязі строку поручительства або на протязі одного року після
закінчення цього строку. ( Стаття 41 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2368-07
від 12.12.69 )
Стаття 42. Призначення покарання при вчиненні
кількох злочинів
Якщо особу визнано винною у вчиненні двох або більше
злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні
за один з яких її не було засуджено, суд, призначивши покарання
окремо за кожний злочин, остаточно визначає покарання за їх
сукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим
або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань у
межах, встановлених статтею закону, яка передбачає більш суворе
покарання. До основного покарання може бути приєднано будь-яке з
додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють
відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано
винною. За тими ж правилами призначається покарання, коли після
винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще
і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку в першій
справі. В цьому разі до строку покарання зараховується покарання,
відбуте повністю чи частково за першим вироком.
Стаття 43. Призначення покарання за кількома вироками
Якщо засуджений після винесення вироку, але до повного
відбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання,
призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує
невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку, передбаченому цією статтею,
загальний строк покарання не повинен перевищувати максимального
строку, встановленого для даного виду покарання. При складанні
покарань у вигляді позбавлення волі загальний строк покарання не
повинен перевищувати десяти років, а за злочини, по яких законом
допускається призначення позбавлення волі на строк більше десяти
років, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років. При складанні
покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш
суворих покарань остаточне покарання за сукупністю вироків
визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним
позбавленням волі.
При складанні різновидних основних покарань застосовуються
такі положення: а) одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання
в дисциплінарному батальйоні; б) одному дню позбавлення волі відповідають три дні виправних
робіт; в) ( Пункт "в" частини третьої статті 43 виключено на
підставі Закону N 2175-12 від 06.03.92 ) г) штраф у поєднанні з іншими видами покарання виконується
самостійно. Різновидні додаткові покарання в усіх випадках виконуються
самостійно. ( Стаття 43 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4290-10
від 16.11.82, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2547-12 від
07.07.92, N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )
Стаття 44. Призначення більш м'якого покарання, ніж
передбачено законом
Суд, враховуючи виняткові обставини справи та особу винного і
визнаючи необхідним призначити йому покарання нижче від найнижчої
межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до іншого,
більш м'якого виду покарання, може допустити таке пом'якшення з
обов'язковим зазначенням його мотивів.
Стаття 45. Умовне засудження
Якщо при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі
або виправних робіт суд, враховуючи обставини справи і особу
винного, прийде до переконання про недоцільність відбування винним
призначеного покарання, він може ухвалити про умовне
незастосування покарання з сплатою штрафу в межах від десяти до
двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за
корисливі злочини - в межах від сорока до чотирьохсот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У цьому разі суд з
обов'язковим зазначенням у вироку мотивів постановляє не
виконувати основне покарання, якщо протягом визначеного судом
іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину, сплатить
штраф і зразковою поведінкою виправдає виявлене йому довір'я.
Контроль за поведінкою умовно засуджених здійснюється органами
внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх — також комісіями в справах
неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад народних
депутатів відповідно до законодавства України. Іспитовий строк при умовному засудженні встановлюється
тривалістю від одного року до трьох років. Незастосування при
умовному засудженні штрафу, передбаченого частиною 1 цієї статті,
можливе лише за наявності підстав, передбачених у статті 44 цього
Кодексу. При умовному засудженні, крім штрафу, передбаченого частиною
1 цієї статті, можуть бути призначені додаткові покарання у
вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися
певною діяльністю, позбавлення військового або спеціального
звання, позбавлення батьківських прав. Враховуючи обставини справи, особу винного, а також
клопотання громадських організацій або трудового колективу за
місцем роботи винного про його умовне засудження, суд може
передати умовно засудженого цим організаціям або колективу для
перевиховання і виправлення. При відсутності зазначеного
клопотання суд може покласти на певний трудовий колектив або
особу, за їх згодою, обов'язок по нагляду за умовно засудженим і
проведенню з ним виховної роботи. В разі систематичних порушень умовно засудженим протягом
іспитового строку громадського порядку, що потягли за собою
застосування заходів адміністративного стягнення або громадського
впливу, або у випадку його ухилення від сплати штрафу, суд за
поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього — також
комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої
Ради народних депутатів може винести ухвалу про скасування
умовного засудження і про направлення засудженого для відбування
покарання, призначеного вироком. Якщо умовно засуджений, переданий на виправлення і
перевиховання, а також під нагляд громадській організації або
трудовому колективу, не виправдав їх довір'я, порушив обіцянку
зразковою поведінкою і чесною працею довести своє виправлення або
залишив трудовий колектив з метою ухилитись від громадського
впливу, то за клопотанням громадської організації або трудового
колективу суд може винести ухвалу про скасування умовного
засудження і про направлення засудженого для відбування покарання,
призначеного вироком. В разі вчинення умовно засудженим протягом іспитового строку
нового злочину суд призначає йому покарання за правилами,
передбаченими статтею 43 цього Кодексу. ( Стаття 45 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2368-07
від 12.12.69; N 4571-10 від 12.01.83, Законами N 2175-12 від
06.03.92; N 2468-12 від 17.06.92, N 530/96-ВР від 20.11.96 )
Стаття 46. Відстрочення виконання вироку військовослужбовцеві
або військовозобов'язаному у воєнний час
У воєнний час виконання вироку про позбавлення волі,
винесеного щодо військовослужбовця або військовозобов'язаного,
який підлягає призову чи мобілізації, може бути судом відстрочене
до закінчення воєнних дій з направленням засудженого в діючу
армію. Суд може в цих випадках відстрочити виконання і додаткових
покарань. Якщо засуджений, якого направлено в діючу армію, проявить
себе стійким захисником Батьківщини, то, за клопотанням
відповідного військового командування, суд може звільнити його від
покарання або замінити покарання іншим, більш м'яким. В разі вчинення особою, щодо якої виконання вироку було
відстрочено, нового злочину, суд приєднує до нового покарання
раніш призначене за правилами, передбаченими в статті 43 цього
Кодексу. ( Стаття 46 із змінами, внесеними згідно з Законом N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 46-1. Відстрочка виконання вироку
При призначенні покарання особі, яка вперше засуджується до
позбавлення волі на строк до трьох років, суд, з урахуванням
характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи
винного та інших обставин справи, а також можливості його
виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, може
відстрочити виконання вироку щодо такої особи на строк від одного
до двох років зі сплатою штрафу в межах від десяти до двохсот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за корисливі
злочини - в межах від сорока до чотирьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. Незастосування у таких випадках штрафу
можливе лише за наявності підстав, передбачених у статті 44 цього
Кодексу. При відстрочці виконання вироку суд, крім штрафу,
передбаченого частиною 1 цієї статті, може призначити додаткові
покарання у вигляді конфіскації майна, позбавлення права займати
певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення
військового або спеціального звання, позбавлення батьківських
прав. Суд може відстрочити і виконання додаткових покарань, крім
штрафу. При призначенні покарання вагітним жінкам і жінкам, які
мають дітей віком до трьох років, крім засуджених до позбавлення
волі на строк більш як п'ять років за тяжкі злочини, суд може
відстрочити виконання вироку. Термін відстрочки визначається судом
в межах строку, на який за чинним законодавством жінку може бути
звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, родами і до
досягнення дитиною трирічного віку. Відстрочка виконання вироку не застосовується до осіб,
перелічених у пунктах 1 і 2 частини третьої статті 25-1 цього
Кодексу. При відстрочці виконання вироку суд може зобов'язати
засудженого в певний строк усунути заподіяну шкоду, піти на роботу
або навчання, не змінювати без згоди органу внутрішніх справ місце
проживання, повідомляти ці органи про зміну місця роботи або
навчання, періодично з'являтися для реєстрації в орган внутрішніх
справ. Суд може зобов'язати засудженого не відвідувати певні
місця, не виїжджати з місця постійного проживання без повідомлення
органу внутрішніх справ, пройти курс лікування при зловживанні
спиртними напоями або вживанні наркотичних речовин, попросити
публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого, якщо
виконання цих обов'язків може сприяти виправленню і перевихованню
засудженого. Суд може також покласти на певний трудовий колектив
або особу, за їх згодою, обов'язок по нагляду за засудженим і
проведенню з ним виховної роботи. Контроль за поведінкою засуджених, щодо яких виконання вироку
до позбавлення волі відстрочено, здійснюється органами внутрішніх
справ, а щодо неповнолітніх — також і комісіями в справах
неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад народних
депутатів відповідно до законодавства України. Якщо засуджений, щодо якого виконання вироку до позбавлення
волі відстрочено, не виконує покладені на нього судом обов'язки
або допускає порушення громадського порядку чи трудової
дисципліни, що потягли за собою застосування заходів
адміністративного стягнення або заходів дисциплінарного чи
громадського впливу, або ухиляється від сплати штрафу, то за
поданням органу внутрішніх справ, комісії в справах неповнолітніх
при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або
трудового колективу, на який покладено обов'язок по нагляду за
засудженим і проведенню з ним виховної роботи, суд може винести
ухвалу про скасування відстрочки виконання вироку до позбавлення
волі і про направлення засудженого для відбування позбавлення
волі, призначеного вироком. По скінченні строку відстрочки виконання вироку суд за
поданням органу, який здійснює контроль за поведінкою засудженого,
залежно від ставлення до праці або навчання засудженого, його
поведінки протягом встановленого судом строку відстрочки виконання
вироку виносить ухвалу про звільнення засудженого від покарання
або про направлення засудженого для відбування позбавлення волі,
призначеного вироком. У разі вчинення засудженим у період відстрочки виконання
вироку нового злочину суд приєднує до нового покарання раніше
призначене за правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 46-1 згідно з Указом ПВР N 1848-09 від
23.03.77; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10 від
12.01.83, Законами N 2468-12 від 17.06.92; N 137/94-ВР від
27.07.94, N 530/96-ВР від 20.11.96 )
Стаття 46-2. Відстрочка відбування покарання вагітним
жінкам і жінкам, які мають дітей віком до
трьох років
Засудженим жінкам, які завагітніли або народили дітей під
час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на
строк більш як п'ять років за тяжкі злочини, суд за поданням
адміністрації виправно-трудової установи, погодженим з прокурором,
може відстрочити відбування покарання. Термін відстрочки
визначається судом в межах строку, на який за чинним
законодавством жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з
вагітністю, родами і до досягнення дитиною трирічного віку. Відстрочка відбування покарання застосовується до засудженої,
яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на сумісне з нею
проживання, чи яка має можливість самостійно забезпечити належні
умови для виховання дитини. Контроль за поведінкою жінок, щодо яких відбування покарання
відстрочено, здійснюється органами внутрішніх справ за місцем
проживання. Якщо засуджена, щодо якої відбування покарання відстрочено,
відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з
місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за
нею, допускає порушення громадського порядку, за що письмово
більше двох разів попереджувалася, суд за поданням органу
внутрішніх справ може прийняти рішення про скасування відстрочки
відбування покарання і про направлення засудженої до відповідної
установи для відбування покарання, призначеного за вироком. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті
суд за поданням органу, який здійснює контроль за засудженою,
залежно від її поведінки протягом встановленої судом відстрочки
відбування покарання може прийняти рішення про звільнення
засудженої від відбування покарання або про заміну його більш
м'яким покаранням або про направлення засудженої до відповідної
установи для відбування покарання, призначеного за вироком. У разі відновлення відбування покарання, призначеного за
вироком, суд може повністю або частково зарахувати час відстрочки
до строку відбування покарання. Якщо в період відстрочки відбування покарання засуджена
вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими статтею 43 цього Кодексу. ( Кодекс доповнено статтею 46-2 згідно із Законом України N
137/94-ВР від 27.07.94 )
Стаття 47. Зарахування попереднього ув'язнення
Попереднє ув'язнення зараховується судом до строку покарання
при засудженні до позбавлення волі і направлення в дисциплінарний
батальйон день за день, при засудженні до виправних робіт — день
за три дні. При засудженні до інших мір покарання суд, враховуючи
попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю
звільнити від нього засудженого. ( Стаття 47 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4290-10
від 16.11.82, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2547-12 від
07.07.92 )
Стаття 47-1. Зарахування часу перебування під вартою
Час перебування під вартою особи, умовно засудженої до
позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці зараховується
до строку призначеного вироком суду покарання з розрахунку день за
день. ( Кодекс доповнено статтею 47-1 згідно з Указом ПВР N 1848-09 від
23.03.77 )
Стаття 48. Давність притягнення до кримінальної
відповідальності
Особу не може бути притягнуто до кримінальної
відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину минули такі
строки: 1) один рік з дня вчинення будь-якого з злочинів,
передбачених статтями 106 і 125 частина 1, або злочину, за який
згідно з законом може бути призначено покарання не більш суворе,
ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон; 2) три роки з дня вчинення злочину, за який згідно з законом
може бути призначено позбавлення волі на строк не більше двох
років, (крім злочинів, передбачених статтями, які вказані в пункті
1 цієї статті); 3) п'ять років з дня вчинення злочину, за який згідно з
законом може бути призначено позбавлення волі на строк не більше
п'яти років; 4) десять років з дня вчинення злочину, за який згідно з
законом може бути призначено більш суворе покарання, ніж
позбавлення волі строком на п'ять років. Перебіг давності переривається, якщо до скінчення зазначених
у законі строків особа вчинить новий злочин, за який згідно з
законом може бути призначено позбавлення волі на строк більше двох
років. Обчислення давності в цьому разі починається з моменту
вчинення нового злочину. Перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин,
скриється від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності
відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною.
При цьому особу не може бути притягнуто до кримінальної
відповідальності, якщо від часу вчинення злочину минуло
п'ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового
злочину. Питання про застосування давності до особи, що вчинила
злочин, за який згідно з законом може бути призначено довічне
позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає можливим
застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути
призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк. ( Стаття 48 із змінено згідно з Указом ПВР N 2159-07 від
18.08.69, Законами N 2175-12 від 06.03.92, N 1483-III ( 1483-14 )
від 22.02.2000 )
Стаття 49. Давність виконання обвинувального вироку
Обвинувальний вирок не виконується, якщо його не було
виконано в такі строки, рахуючи з дня набрання вироком законної
сили: 1) один рік — при засудженні до покарання не більш суворого,
ніж виправні роботи або направлення в дисциплінарний батальйон; 2) три роки — при засудженні до позбавлення волі на строк не
більше двох років; 3) п'ять років — при засудженні до позбавлення волі на строк
не більше п'яти років; 4) десять років — при засудженні до більш суворого покарання,
ніж позбавлення волі строком на п'ять років. Перебіг давності переривається, якщо засуджений ухилиться від
відбуття покарання або вчинить до скінчення строків новий злочин,
за який судом призначено покарання у вигляді позбавлення волі на
строк не менше одного року. Обчислення давності в разі вчинення
нового злочину починається з моменту його вчинення, а в разі
ухилення від відбуття покарання — з моменту з'явлення для відбуття
покарання або з моменту затримання засудженого, що переховувався.
При цьому обвинувальний вирок не може бути виконано, якщо від часу
його винесення минуло п'ятнадцять років і давність не була
перервана вчиненням нового злочину. Питання про застосування давності до особи, засудженої до
довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає
можливим застосувати давність, довічне позбавлення волі
замінюється позбавленням волі на певний строк. ( Стаття 49 із змінами, внесеними згідно з Законами N 2175-12 від
06.03.92, N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )
Стаття 50. Звільнення від кримінальної
відповідальності і від покарання
Особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, може
бути звільнено від кримінальної відповідальності, коли буде
визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді
внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило характер
суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно
небезпечною. Особу, яка вчинила злочин, може бути за вироком суду
звільнено від покарання, коли буде визнано, що в силу наступної
бездоганної поведінки і чесного ставлення до праці цю особу на час
розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. ( Стаття 50 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 51. Звільнення від кримінальної відповідальності
із застосуванням заходів адміністративного
стягнення, примусових заходів виховного характеру
або громадського впливу
Особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не
являє великої суспільної небезпеки, може бути звільнено від
кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що її
виправлення і перевиховання можливе без застосування кримінального
покарання. В цьому разі відповідно до законодавства України може
бути прийнято одне з таких рішень: 1) про притягнення особи до адміністративної
відповідальності; 2) про передачу матеріалів справи на розгляд товариського
суду; 3) про застосування примусових заходів виховного характеру; 4) про передачу особи на поруки громадській організації або
трудовому колективу. Звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням
до адміністративної відповідальності допускається лише в справах
про злочини, за які законом передбачається покарання у вигляді
позбавлення волі на строк не більше одного року або інше більш
м'яке покарання. Звільнення від кримінальної відповідальності з передачею
матеріалів справи на розгляд товариського суду допускається лише в
разі, якщо особа вчинила діяння, що містить ознаки злочину,
вперше. Звільнення від кримінальної відповідальності із передачею
особи на поруки допускається, якщо вона щиро розкаялась у
вчиненому діянні, що містить ознаки злочину, і від громадської
організації або трудового колективу надійшло клопотання про
передачу їм цієї особи на поруки. Не може бути передано на поруки
особу, яка вдруге вчинила умисне діяння, що містить ознаки
злочину, або раніше передавалася на поруки. Особа, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, і
передана на поруки, може бути притягнута до кримінальної
відповідальності за це діяння, якщо вона протягом року не
виправдала довір'я трудового колективу, порушила своє обіцяння
виправитись і не підкоряється правилам співжиття або залишила
роботу з метою ухилитись від громадського впливу і якщо, у зв'язку
з цим, є рішення громадської організації чи трудового колективу
про відмову від поручительства. ( Стаття 51 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 1848-09
від 23.03.77; N 4571-10 від 12.01.83, Законами N 2468-12 від
17.06.92; N 3787-12 від 23.12.93 )
Стаття 52. Умовно-дострокове звільнення від покарання
і заміна покарання більш м'яким
До осіб, засуджених до позбавлення волі, умовно засуджених до
позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, виправних
робіт або направлення в дисциплінарний батальйон, а також до осіб,
умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим
залученням до праці відповідно до статті 52-2 цього Кодексу, крім
осіб, перелічених у статті 52-1 цього Кодексу, може бути
застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням. Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням може бути
застосовано до засудженого лише в тому разі, коли він зразковою
поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє виправлення. Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням
застосовуються судом за місцем відбування покарання засудженим за
спільним поданням органу, який відає виконанням покарання, і
спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради
народних депутатів, а щодо осіб, умовно засуджених до позбавлення
волі з обов'язковим залученням до праці та умовно звільнених з
місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, — також
і за спільним поданням адміністрації і громадських організацій за
місцем роботи засудженого. Щодо осіб, які відбувають покарання в
дисциплінарному батальйоні умовно-дострокове звільнення від
покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким
покаранням застосовуються за поданням командування дисциплінарного
батальйону. Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням може бути
застосовано після фактичного відбуття засудженим не менше половини
призначеного строку покарання. До осіб: 1) засуджених за умисний злочин до позбавлення волі на строк
понад три роки; 2) що раніше відбували покарання у місцях позбавлення волі за
умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинили
умисний злочин, за який їх засуджено до позбавлення волі; 3) що вчинили під час відбування покарання у місцях
позбавлення волі умисний злочин, за який їх засуджено до
позбавлення волі, — умовно-дострокове звільнення від покарання
або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням
може бути застосовано після фактичного відбуття не менше двох
третин призначеного строку покарання. До осіб, засуджених за виготовлення або збут підроблених
грошей цінних паперів чи білетів державних лотерей при обтяжуючих
обставинах (стаття 79 частина 2); розкрадання державного або
колективного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1), крім
вчиненого шляхом розбою; вимагательство державного, колективного
або індивідуального майна, вчинене при обтяжуючих обставинах
(стаття 86-2 частини 2 і 3, стаття 144 частини 2 і 3);
згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування неповнолітньої
(стаття 117 частина 3); зловживання владою або посадовим
становищем, перевищення влади або посадових повноважень, одержання
хабара, посередництво в хабарництві або дачу хабара при обтяжуючих
обставинах (статті 165 частина 2, 166 частини 2 і 3, 168, 169
частина 2 і 170 частина 2); незаконне заволодіння транспортним
засобом при обтяжуючих обставинах, крім поєднаного з насильством,
небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою
застосування такого насильства, або вчиненого організованою групою
чи особливо небезпечним рецидивістом (стаття 215-3 частини 2 і 3);
розкрадання радіоактивних матеріалів (стаття 228-3); незаконні
виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення,
пересилання з метою збуту чи збут наркотичних засобів або
психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-1
частини 2 і 3); розкрадання наркотичних засобів або психотропних
речовин при обтяжуючих обставинах, крім вчиненого особливо
небезпечним рецидивістом або шляхом розбійного нападу, або у
особливо великих розмірах (стаття 229-2 частина 2); організація
або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів
або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229-4
частина 2); використання коштів, здобутих від незаконного обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів при
обтяжуючих обставинах (стаття 229-12 частина 2); незаконне
введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин
при обтяжуючих обставинах (стаття 229-15 частини 2 і 3);
розкрадання, незаконні виготовлення, придбання, зберігання,
передача чи продаж іншим особам обладнання, призначеного для
виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин при
обтяжуючих обставинах (стаття 229-17 частини 2 і 3); розкрадання
прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-19 частини 2 і
3); незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або
пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229-20
частини 2 і 3), зловживання військової посадової особи владою чи
посадовим становищем, перевищення військовою посадовою особою
влади чи посадових повноважень, бездіяльність військової влади при
обтяжуючих обставинах (статті 254 пункти "б" і "в", 254-2 пункти
"б", "в" і "г", 254-3 пункти "б" і "в"), — умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням може бути
застосовано після фактичного відбуття не менше трьох чвертей
призначеного строку покарання. При умовно-достроковому звільненні
від покарання або заміні покарання більш м'яким покаранням
засудженого може бути звільнено також від додаткових покарань у
вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися
певною діяльністю. При заміні невідбутої частини позбавлення волі виправними
роботами вони призначаються в межах строків, установлених законом
для цих видів покарання, і не повинні перевищувати невідбутого
строку позбавлення волі. Застосовуючи умовно-дострокове звільнення від покарання або
заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, суд
може покласти на певний трудовий колектив, за його згодою,
обов'язок по нагляду за умовно-достроково звільненим протягом
невідбутої частини призначеного судом строку покарання чи за
особою, якій невідбуту частину покарання замінено більш м'яким
покаранням, і проведенню з ними виховної роботи. В разі вчинення особою, до якої було застосовано
умовно-дострокове звільнення, протягом невідбутої частини
покарання нового злочину, суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими статтею 43 цього Кодексу. ( Стаття 52 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); 10.09.62 ( 461а-06 ); N 2368-07 від
12.12.69; N 1848-09 від 23.03.77, N 270-10 від 26.05.80; N 4290-10
від 16.11.82; N 4571-10 від 12.01.83; N 279-11 від 20.05.85; N
2444-11 від 17.06.86; N 4452-11 від 21.08.87; N 5723-11 від
14.04.88, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12 від 17.06.92;
N 2547-12 від 07.07.92; N 3890-12 від 28.01.94, N 64/95-ВР від
15.02.95, N 282/95-ВР від 11.07.95, N 530/96-ВР від 20.11.96;
N 60/95-ВР від 15.02.95 - в редакції Закону N 863-XIV ( 863-14 )
від 08.07.99, із змінами, внесеними згідно із Законами N 1945-III
( 1945-14 ) від 14.09.2000, N 1969-III ( 1969-14 ) від
21.09.2000, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 )

Стаття 52-1. Незастосування умовно-дострокового звільнення
від покарання і заміни покарання більш м'яким
Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не
застосовуються: 1) до особливо небезпечного рецидивіста; 2) до особи, засудженої за особливо небезпечні злочини проти
держави (статті 56-60, 62, 63, 63-1); 3) до осіб, засуджених за бандитизм (стаття 69); дії, що
дезорганізують роботу виправно-трудових установ (стаття 69-1);
розбій з метою заволодіння державним, колективним майном або
індивідуальним майном громадян при обтяжуючих обставинах (статті
86 частина 2, 142 частини 2 і 3); розкрадання державного або
колективного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1),
вчинене шляхом розбою; умисне вбивство (статті 93, 94, 96, 234
пункт "в"), крім убивства при перевищенні меж необхідної оборони
або в стані сильного душевного хвилювання; умисне тяжке тілесне
ушкодження при обтяжуючих обставинах (статті 101 частини 2 і 3,
189-4 частина 2); незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) при
обтяжуючих обставинах (стаття 115-2 частина 2); згвалтування, що
спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само згвалтування
малолітньої (стаття 117 частина 4); захоплення заложників (стаття
123-1); торгівля людьми (стаття 124-1); створення не передбачених
законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6);
посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу,
члена громадського формування з охорони громадського порядку або
військовослужбовця (стаття 190-1); особливо злісне хуліганство
(стаття 206 частина 3); незаконне заволодіння транспортним
засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя або
здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого
насильства, або вчинене організованою групою чи особливо
небезпечним рецидивістом (стаття 215-3 частина 3); угон або
захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи
річкового судна (стаття 217-2); блокування транспортних
комунікацій (стаття 217-3 частина 3); розкрадання вогнестрільної
зброї, бойових припасів або вибухових речовин шляхом розбійного
нападу (стаття 223 частина 2); розкрадання наркотичних засобів або
психотропних речовин шляхом розбійного нападу, а так само
розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин у
особливо великих розмірах (стаття 229-2 частина 3); розкрадання
прекурсорів з метою збуту, а так само їх збут, вчинені шляхом
розбійного нападу чи в особливо великих розмірах (стаття 229-19
частина 3); 4) до особи, якій покарання у вигляді довічного позбавлення
волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку
помилування або амністії; 5) до особи, яка раніше більш як два рази засуджувалася до
позбавлення волі за умисні злочини, якщо судимість за попередній
злочин не знято або не погашено у встановленому законом порядку; 6) до особи, яка раніше звільнялася з місць позбавлення волі
до повного відбуття призначеного судом строку покарання
умовно-достроково або умовно з обов'язковим залученням до праці і
знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання
або обов'язкового строку роботи. ( Кодекс доповнено статтею 52-1 згідно з Указом ПВР N 2368-07 від
12.12.69; із змінами, внесеним згідно з Указами ПВР N 1898-08 від
23.07.73; N 1848-09 від 23.03.77; N 4571-10 від 12.01.83; N
279-11 від 20.05.85; N 4392-11 від 31.07.87; N 4452-11 від
21.08.87; N 647-12 від 18.01.91; Законами N 1564-12 від 18.09.91;
N 2468-12 від 17.06.92; N 2935-12 від 26.01.93; N 3582-12 від
11.11.93, N 64/95-ВР від 15.02.95, N 388/96-ВР від 02.10.96, N
210/98-ВР від 24.03.98, N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000,
N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 )

( Застосування статті 52-2 зупинено до прийняття нового
Кримінального кодексу України згідно з Постановою ВР
N 2359-12 від 16.05.92 )
Стаття 52-2. Умовне звільнення з місць позбавлення волі
з обов'язковим залученням засудженого до праці
До повнолітніх працездатних осіб, що відбувають покарання в
місцях позбавлення волі, за винятком засуджених, які відбувають
покарання в колоніях-поселеннях для осіб, що вчинили злочини з
необережності, а також у колоніях-поселеннях, якщо дальше
виправлення і перевиховання таких осіб можливе без ізоляції від
суспільства, але в умовах здійснення за ними нагляду, може бути
застосовано умовне звільнення з місць позбавлення волі з
обов'язковим залученням засудженого до праці в місцях, що
визначаються органами, які відають виконанням вироку. Умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим
залученням засудженого до праці може бути застосовано: 1) до осіб, засуджених на строк до десяти років включно,
після фактичного відбуття ними не менше третини призначеного
строку покарання; 2) до осіб, засуджених на строк понад десять років, після
фактичного відбуття ними не менше половини призначеного строку
покарання; 3) до осіб, засуджених за злочини, перелічені в частині 6
статті 52 цього Кодексу, після фактичного відбуття ними не менше
двох третин призначеного строку покарання. Умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим
залученням засудженого до праці застосовується судом за місцем
відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, який
відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому
комітеті місцевої Ради народних депутатів при наявності
зобов'язання засудженого зразковою поведінкою і чесним ставленням
до праці довести своє виправлення. Умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим
залученням засудженого до праці не застосовується: 1) до осіб, перелічених у пунктах 2 і 3 частини 3 статті 25-1
цього Кодексу; 2) до осіб, перелічених у статті 52-1 цього Кодексу; 3) до осіб, які систематично чи злісно порушують вимоги
режиму відбування покарання. Якщо умовно звільнений ухиляється від роботи або систематично
чи злісно порушує трудову дисципліну, громадський порядок або
встановлені для нього правила проживання, він направляється за
ухвалою суду для відбування позбавлення волі, призначеного
вироком. При цьому час ухилення від роботи не зараховується, а
час, протягом якого умовно звільнений працював, може бути
зарахований судом частково або повністю до строку відбування
покарання з розрахунку день за день. Якщо умовно звільнений вчинив протягом обов'язкового строку
роботи новий злочин, суд призначає йому покарання за правилами,
передбаченими статтею 43 цього Кодексу. ( Кодекс доповнено статтею 52-2 згідно з Указом ПВР N 1848-09 від
23.03.77, із змінами, внесеним згідно з Указом ПВР N 4571-10 від
12.01.83 )
Стаття 53. Умовно-дострокове звільнення від покарання
і заміна покарання більш м'яким покаранням
щодо осіб, які вчинили злочин у віці до
вісімнадцяти років
До осіб, засуджених до позбавлення волі або виправних робіт
за злочини, вчинені у віці до вісімнадцяти років, може бути
застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням. Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням може бути
застосовано до засудженого за злочин, вчинений у віці до
вісімнадцяти років, лише в тому разі, якщо він зразковою
поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання довів своє
виправлення. Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням
застосовуються судом за місцем відбуття покарання засудженим за
спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і комісії
в справах неповнолітніх або спостережної комісії при виконавчому
комітеті місцевої Ради народних депутатів. Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням може бути
застосовано до засуджених за злочин, вчинений у віці до
вісімнадцяти років, після фактичного відбуття не менше третини
призначеного строку покарання. До осіб: 1) засуджених до позбавлення волі на строк не нижче п'яти
років за умисний злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років; 2) які раніше відбували покарання у місцях позбавлення волі
за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову
вчинили у віці до вісімнадцяти років умисний злочин, за який вони
засуджені до позбавлення волі; 3) які вчинили у віці до вісімнадцяти років під час
відбування покарання в місцях позбавлення волі умисний злочин, за
який вони засуждені до позбавлення волі, — умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням може бути
застосовано після фактичного відбуття не менше половини
призначеного строку покарання. До осіб: 1) які раніше були засуджені до позбавлення волі за умисний
злочин, до яких було застосовано умовно-дострокове звільнення від
покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким
покаранням, якщо ці особи до досягнення вісімнадцятирічного віку і
до закінчення невідбутого строку покарання знову вчинили умисний
злочин, за який вони засуджені до позбавлення волі; 2) засуджених за вчинений у віці до вісімнадцяти років
злочин: бандитизм (стаття 69); розбій з метою заволодіння
державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян
при обтяжуючих обставинах (статті 86 частина 2 і 142 частини 2 та
3); умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (стаття 93);
згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування
неповнолітньої, або згвалтування, що спричинило особливо тяжкі
наслідки, а так само згвалтування малолітньої (стаття 117 частини
3 і 4); захоплення заложників (стаття 123-1); торгівля людьми
(стаття 124-1); створення не передбачених законодавством
воєнізованих формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на життя
судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського
формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця
(стаття 190-1); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина
3); незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з
насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з
погрозою застосування такого насильства, або вчинене організованою
групою чи особливо небезпечним рецидивістом (стаття 215-3 частина
3); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного,
морського чи річкового судна (стаття 217-2); блокування
транспортних комунікацій (стаття 217-3 частина 3); розкрадання
вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин
шляхом розбійного нападу (стаття 223 частина 2); розкрадання
радіоактивних матеріалів (стаття 228-3), — умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну
невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням може бути
застосовано після фактичного відбуття не менше двох третин
призначеного строку покарання. При заміні невідбутої частини позбавлення волі виправними
роботами вони призначаються у межах строків, встановлених законом
для цього виду покарання, і не повинні перевищувати невідбутий
строк позбавлення волі. Застосовуючи умовно-дострокове звільнення від покарання або
заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, суд
може покласти на певний трудовий колектив чи особу, за їх згодою,
обов'язок по нагляду за умовно-достроково звільненим протягом
невідбутої частини призначеного судом строку покарання або за
особою, якій невідбуту частину покарання замінено більш м'яким
покаранням, і проведенню з нею виховної роботи. В разі вчинення особою, до якої у віці до вісімнадцяти років
було застосовано умовно-дострокове звільнення, протягом невідбутої
частини покарання нового злочину, суд призначає їй покарання за
правилами, передбаченими статтею 43 цього Кодексу. ( Стаття 53 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2368-07
від 12.12.69; N 1898-08 від 23.07.73; N 270-10 від 26.05.80; N
4571-10 від 12.01.83; N 4392-11 від 31.07.87; N 5723-11 від
14.04.88, Законами N 1564-12 від 18.09.91; N 2468-12 від
17.06.92; N 2935-12 від 26.01.93, N 388/96-ВР від 02.10.96, N
210/98-ВР від 24.03.98, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 )
Стаття 54. Звільнення від відбування покарання
Звільнення засудженого від відбування покарання, а також
пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання
або пом'якшення покарання в порядку амністії та помилування, може
застосовуватись тільки судом у випадках і в порядку, зазначених у
законі. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена,
підлягає звільненню від призначеного судом покарання. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію
нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання,
встановленого цим законом. ( Стаття 54 із змінами, внесеними згідно з Законом N 2547-12 від
07.07.92 )
Стаття 55. Погашення судимості
Такими, що не мають судимості, визнаються: 1) особи, звільнені від покарання в силу статей 49 і 50 цього
Кодексу; 1-1) особи, які звільнені від відбування покарання або
відбули покарання за діяння, караність яких законом усунена; 2) особи, які відбули покарання в дисциплінарному батальйоні
або достроково звільнені з нього, а також військовослужбовці, що
відбули покарання у вигляді тримання на гауптвахті взамін
виправних робіт; 2-1) ( Пункт 2-1 частини першої статті 55 виключено на
підставі Закону N 2547-12 від 07.07.92 ) 3) особи, умовно засуджені, якщо протягом іспитового строку
вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку
умовне засудження щодо цих осіб не буде скасовано з інших підстав,
передбачених законом; 3-1) особи, умовно засуджені до позбавлення волі з
обов'язковим залученням до праці, якщо вони протягом строку
обов'язкового залучення до праці не вчинять нового злочину або не
будуть направлені в місця позбавлення волі для відбування
покарання за підставами, передбаченими законом; 3-2) особи, засуджені до позбавлення волі з застосуванням
статті 46-1 цього Кодексу, якщо вони протягом строку відстрочки
виконання вироку не вчинять нового злочину і відносно них у
встановленому порядку вирок не буде виконано; 4) особи, засуджені до громадської догани, штрафу,
позбавлення права займати певні посади чи займатися певною
діяльністю або виправних робіт, якщо протягом одного року з дня
відбуття покарання вони не вчинять нового злочину; 5) особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше
трьох років, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття
покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину; 6) особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад три
роки, але не більше шести років, якщо вони протягом п'яти років з
дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового
злочину; 7) особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад шість
років, але не більше десяти років, якщо вони протягом восьми років
з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять
нового злочину; 8) особи, засуджені до позбавлення волі на строк більше
десяти років, і особливо небезпечні рецидивісти, якщо вони
протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і
додаткового) не вчинять нового злочину і якщо при цьому судом буде
встановлено, що засуджений виправився і немає потреби вважати його
таким, що має судимість. При обчисленні строків погашення судимості не враховується
додаткова міра покарання у вигляді позбавлення батьківських прав. Якщо особа у встановленому законом порядку була достроково
звільнена від покарання, то строк погашення судимості
обчислюється, виходячи з фактично відбутого покарання з моменту
звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). В
разі, якщо невідбуту частину позбавлення волі замінено більш
м'яким покаранням, строки погашення судимості обчислюються,
виходячи з відбутого строку позбавлення волі, з моменту відбуття
більш м'якого покарання (основного і додаткового). Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку
погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку, що
погашає судимість, переривається. Строк погашення судимості по
першому злочину обчислюється заново після фактичного відбуття
покарання (основного і додаткового) за останній злочин. У цих
випадках особа вважається судимою за обидва злочини до закінчення
строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них. Якщо засуджений до позбавлення волі після відбуття ним
покарання зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів
своє виправлення, то за клопотанням громадських організацій або
трудового колективу суд може зняти з нього судимість до скінчення
зазначених у цій статті строків. ( Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2368-07
від 12.12.69; N 1848-09 від 23.03.77; N 4290-10 від 16.11.82; N
4571-10 від 12.01.83, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2547-12
від 07.07.92 )

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Глава I
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДЕРЖАВИ
( Глава I в редакції Закону N 2468-12 від 17.06.92 )
1. Особливо небезпечні злочини проти держави
Стаття 56. Державна зрада
Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином
України на шкоду суверенітету, територіальній недоторканності,
обороноздатності або державній безпеці України: перехід на бік
ворога у воєнний час або в бойовій обстановці, шпигунство, подання
іноземній державі, іноземній організації або їх представникам
допомоги у проведенні підривної діяльності проти України - карається позбавленням волі на строк від десяти до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин
України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної
держави, іноземної організації або їх представників не вчинив
ніяких дій і добровільно заявив органам влади України про свій
зв'язок з ними. ( Стаття 56 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); N 6591-10 від 29.02.84, Законом N 2468-12
від 17.06.92 )
Стаття 56-1. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи
повалення конституційного ладу або на
захоплення державної влади
Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення
конституційного ладу або захоплення державної влади, а так само
змова про вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення
конституційного ладу або до захоплення державної влади, а так само
розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк до п'яти років або
штрафом до ста мінімальних розмірів заробітної плати. Дії, передбачені частиною 2 цієї статті, вчинені особою, яка
є представником влади, або повторно, або за попереднім зговором
групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років. ( Кодекс доповнено статтею 56-1 згідно з Законом N 2468-12 від
17.06.92; із змінами, внесеними згідно з Законом N 3805-12 від
24.12.93 )
Стаття 57. Шпигунство
Передача або збирання з метою передачі іноземній державі,
іноземній організації або їх представникам відомостей, що
становлять державну чи військову таємницю, вчинені іноземним
громадянином або особою без громадянства на шкоду інтересам
України, — караються позбавленням волі на строк від десяти до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. Передача або збирання за завданням іноземної розвідки
відомостей,що не становлять державної чи військової таємниці, для
використання їх на шкоду інтересам України, вчинені іноземним
громадянином або особою без громадянства, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років
з конфіскацією майна. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка
вчинила дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті,
але добровільно припинила злочинну діяльність і повідомила органам
влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було
відвернено нанесення шкоди інтересам України. ( Стаття 57 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); N 4571-10 від 12.01.83; Законом N 2468-12
від 17.06.92 )
Стаття 58. Посягання на життя державного діяча
( Положення статті 58 Особливої частини, які передбачають смертну
кару як вид покарання, втратили чинність як такі, що є
неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду
N 11-рп/99 ( v011p710-99 ) від 29.12.99 )
Посягання на життя Президента України, Голови, заступника
Голови Верховної Ради України, народного депутата України,
Прем'єр-міністра України, члена Уряду України, Голови чи судді
Конституційного Суду України або Верховного Суду України,
Генерального прокурора України, вчинене у зв'язку з їх державною
діяльністю, — карається позбавленням волі на строк від десяти до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна чи без такої або довічним
позбавленням волі з конфіскацією майна чи без такої. ( Стаття 58 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 1483-III
( 1483-14 ) від 22.02.2000 )
Стаття 59. Посягання на життя представника іноземної держави
( Положення статті 59 Особливої частини, які передбачають смертну
кару як вид покарання, втратили чинність як такі, що є
неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду
N 11-рп/99 ( v011p710-99 ) від 29.12.99 )
Посягання на життя представника іноземної держави, вчинене з
метою спричинити міжнародні ускладнення, — карається позбавленням волі на строк від десяти до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна чи без такої або довічним
позбавленням волі з конфіскацією майна чи без такої. ( Стаття 59 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 1483-III
( 1483-14 ) від 22.02.2000 )
Стаття 60. Диверсія
( Положення статті 60 Особливої частини, які передбачають смертну
кару як вид покарання, втратили чинність як такі, що є
неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду
N 11-рп/99 ( v011p710-99 ) від 29.12.99 )
Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів чи
інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння
тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, на зруйнування або
пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи
оборонне значення, а так само вчинення з тією ж метою масових
отруєнь, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій — карається позбавленням волі на строк від десяти до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або довічним позбавленням
волі з конфіскацією майна. ( Стаття 60 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); N 6591-10 від 29.02.84; Законом N 2468-12
від 17.06.92, N 1483-III ( 1483-14 ) від 22.02.2000 )
Стаття 61. ( Стаття 61 виключена на підставі Закону
N 2468-12 від 17.06.92 ) Шкідництво
Дія або бездіяльність, спрямована до підриву промисловості,
транспорту, сільського господарства, грошової системи, торгівлі
або інших галузей народного господарства, а так само діяльності
державних органів чи громадських організацій з метою ослаблення
Радянської держави, якщо це діяння вчинено шляхом використання
державних чи громадських підприємств, установ, організацій або
шляхом протидіяння їх нормальній роботі, - карається позбавленням волі на строк від восьми до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна і з засланням на строк до
п'яти років чи без такого. ( Стаття 61 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 )
Стаття 62. Посягання на територіальну цілісність України
Умисні дії, вчинені з метою зміни території або державного
кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією
України ( 888-09), а так само публічні заклики чи розповсюдження
матеріалів із закликами до вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк до п'яти років. Ті ж дії, якщо вони вчинені представником влади, або за
попереднім зговором групою осіб, або поєднані з розпалюванням
національної чи релігійної ворожнечі, - караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років. Дії, передбачені частинами 1 і 2 цієї статті, які призвели до
загибелі людей або інших тяжких наслідків, - караються позбавленням волі на строк від десяти до
п'ятнадцяти років. ( Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); N 6591-10 від 29.02.84; N 7373-11 від
14.04.89, в редакції Закону N 8314-11 від 28.10.89, із змінами,
внесеними згідно із Законами N 1649-12 від 11.10.91, N 2468-12 від
17.06.92; N 3805-12 від 24.12.93 )
Стаття 62-1. ( Стаття 62-1 виключена на підставі Закону
N 2468-12 від 17.06.92 )
Заклики до вчинення злочинів проти держави
Публічні заклики до зради Батьківщини, вчинення
терористичного акту або диверсії - караються позбавленням волі на строк до трьох років або
штрафом у розмірі до двох тисяч карбованців. ( Кодекс доповнено статтею 62-1 згідно з Указом ПВР N 7373-11 від
14.04.89 )
Стаття 63. Пропаганда війни
Публічні заклики до агресивної війни або розв'язування
воєнного конфлікту — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років або виправними роботами на строк до двох років. ( Стаття 63 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 63-1. Найманство
Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання
найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав
або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної
влади, або порушення територіальної цілісності, а так само
використання найманців - караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років. Участь без дозволу відповідних органів державної влади у
збройних конфліктах інших держав з метою отримання матеріальної
винагороди або іншої особистої вигоди - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти
років. ( Кодекс доповнено статтею 63-1 згідно із Законом N 3582-12 від
11.11.93 )
Стаття 64. ( Стаття 64 виключена на підставі Закону
N 2468-12 від 17.06.92 )
Організаційна діяльність, спрямована до вчинення
особливо небезпечних державних злочинів, а так
само участь в антирадянській організації
Організаційна діяльність, спрямована до підготовки або до
вчинення особливо небезпечних державних злочинів, до створення
організації, що має на меті вчинити такі злочини, а так само
участь в антирадянській організації - караються відповідно за статтями 56 - 63 цього Кодексу.
Стаття 65. ( Стаття 65 виключена на підставі Закону
N 2468-12 від 17.06.92 )
Особливо небезпечні державні злочини,
вчинені проти іншої держави трудящих
В силу міжнародної солідарності трудящих особливо небезпечні
державні злочини, вчинені проти іншої держави трудящих, - караються відповідно за статтями 56 - 64 цього Кодексу.

2. Інші злочини проти держави
Стаття 66. Порушення рівноправності громадян залежно
від їх расової, національної приналежності
чи ставлення до релігії
Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової
чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної
честі і гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їх
релігійними переконаннями, а так само пряме чи непряме обмеження
прав або встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно
від їх расової, національної приналежності або ставлення до
релігії — караються позбавленням волі на строк до трьох років, або
виправними роботами на строк до одного року, або штрафом до п'яти
з половиною офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної
плати. Ті ж дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а так
само вчинені посадовою особою, — караються позбавленням волі на строк до п'яти років, або
виправними роботами на строк до двох років, або штрафом до
одинадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної
плати. Дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, які були
вчинені групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі
наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років. ( Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7373-11
від 14.04.89; Законами N 1546-12 від 12.09.91; N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 66-1. ( Стаття 66-1 виключена на підставі Указу ПВР
N 7617-11 від 16.06.89 )
Образа або дискредитація державних органів
і громадських організацій
Публічні образи або дискредитація найвищих органів державної
влади та управління СРСР і Української РСР, інших державних
органів, які утворюються чи обираються З'їздом народних депутатів
СРСР, Верховною Радою СРСР або З'їздом народних депутатів
Української РСР, Верховною Радою Української РСР, або службових
осіб, які призначаються, обираються чи затверджуються З'їздом
народних депутатів СРСР, Верховною Радою СРСР або з'їздом народних
депутатів Української РСР, Верховною Радою Української РСР, а так
само громадських організацій та їхніх загальносоюзних і
республіканських органів, які створені у встановленому законом
порядку і діють відповідно до Конституції СРСР, - караються позбавленням волі на строк до трьох років або
штрафом у розмірі до двох тисяч карбованців. ( Кодекс доповнено статтею 66-1 згідно з Указом ПВР N 7373-11 від
14.04.89 )
Стаття 67. Розголошення державної таємниці
Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю,
особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі
чи роботі, при відсутності ознак державної зради або шпигунства, — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми
років. ( Стаття 67 в редакції Закону N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 68. Втрата документів, що містять державну таємницю
Втрата документів, що містять державну таємницю, а так само
предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою,
якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення
встановлених правил поводження із зазначеними документами або
предметами, — карається позбавленням волі на строк від одного року до трьох
років. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років. ( Стаття 68 в редакції Закону N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 68-1. Передача іноземним організаціям відомостей,
що становлять службову таємницю
Передача або збирання з метою передачі іноземним організаціям
або їх представникам економічних, науково-технічних чи інших
відомостей, що становлять службову таємницю, особою, якій ці
відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі, — карається позбавленням волі на строк до трьох років, або
виправними роботами на строк до двох років, або штрафом до п'яти з
половиною офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної
плати. Ті ж дії, якщо вони завдали великої майнової шкоди
підприємствам, установам, організаціям або спричинили інші тяжкі
наслідки, — караються позбавленням волі на строк до восьми років. ( Кодекс доповнено статтею 68-1 згідно з Указом ПВР N 6591-10 від
29.02.84; із змінами, внесеними згідно з Законом N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 69. Бандитизм
Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства,
установи, організації чи на окремих осіб, а так само участь у
такій банді або у вчинюваному нею нападі — караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна. ( Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); N 4571-10 від 12.01.83, Законом N 2468-12
від 17.06.92 )
Стаття 69-1. Дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових
установ
Тероризування у місцях позбавлення волі засуджених, що стали
на шлях виправлення, або напад на адміністрацію, а також
організація з цією метою злочинного угруповання або активна участь
у такому угрупованні, вчинені особами, які відбувають покарання у
вигляді позбавлення волі, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років. Ті ж дії, вчинені особливо небезпечним рецидивістом або
особою, засудженою за тяжкий злочин, — караються позбавленням волі на строк від восьми до
п'ятнадцяти років. ( Кодекс доповнено статтею 69-1 згідно з Указом ПВР від 27.06.61
( 342а-05 ); із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6591-10
від 29.02.84, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 70. Контрабанда
Контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України
поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю
товарів, валюти, цінностей та інших предметів у великих розмірах,
а так само таке ж незаконне переміщення культурних цінностей,
отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та
бойових припасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та
бойових припасів до неї), -
караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років
з конфіскацією предметів контрабанди та майна.
Ті самі дії, вчинені повторно, або за попереднім зговором
групою осіб, або особою, раніше судимою за контрабанду, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти
років з конфіскацією предметів контрабанди та майна.
Примітка. Під великим розміром слід розуміти контрабанду,
загальна вартість предметів якої становить п'ятсот і більше
офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.
( Стаття 70 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06,61; N 6591-10 від 29.02.84, Законами N 2468-12 від
17.06.92, N 64/95-ВР від 15.02.95, в редакції Закону N 2415-III
( 2415-14 ) від 17.05.2001 )
Стаття 70-1. Контрабанда наркотичних засобів,
психотропних речовин або прекурсорів
Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або
прекурсорів, тобто їх переміщення через митний кордон України поза
митним контролем або з приховуванням від митного контролю, - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років з конфіскацією майна або без такої.
Ті ж дії, вчинені повторно або за попереднім зговором групою
осіб, а так само, якщо предметом цих дій були особливо небезпечні
наркотичні засоби чи психотропні речовини або наркотичні засоби чи
психотропні речовини у великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти
років з конфіскацією майна.
Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або
прекурсорів, вчинена особливо небезпечним рецидивістом чи
організованою групою, а так само, якщо предметом контрабанди були
наркотичні засоби або психотропні речовини в особливо великих
розмірах, - карається позбавленням волі на строк від восьми до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. ___________________________
Примітка. Особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні
речовини, а також великий та особливо великий розмір
цих засобів і речовин визначаються спеціально
уповноваженим органом виконавчої влади в галузі
охорони здоров'я. ( Кодекс доповнено статтею 70-1 згідно з Законом N 64/95-ВР від
15.02.95; із змінами, внесеними згідно із Законом N 60/95-ВР від
15.02.95 - в редакції Закону N 863-XIV ( 863-14 ) від 08.07.99 )

Стаття 71. Масові безпорядки
Організація масових безпорядків, що супроводжувалися
насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна,
опором представникам влади із застосуванням зброї або інших
предметів, що використовувались як зброя, а так само активна
участь у масових безпорядках - караються позбавленням волі на строк від двох до дванадцяти
років. Ті ж дії, якщо вони призвели до загибелі людей або інших
тяжких наслідків, - караються позбавленням волі на строк від десяти до
п'ятнадцяти років. ( Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Законами N 2468-12 від
17.06.92; N 3805-12 від 24.12.93 )
Стаття 72. Ухилення від призову на строкову військову службу
Ухилення від призову на строкову військову службу — карається позбавленням волі на строк до трьох років. ( Стаття 72 в редакції Закону N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 73. Ухилення від призову за мобілізацією
Ухилення від призову за мобілізацією в ряди Збройних Сил
України — карається позбавленням волі на строк до п'яти років. ( Стаття 73 в редакції Закону N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 74. ( Стаття 74 виключена на підставі Закону N
2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 75. Незаконне перетинання державного кордону
України
Перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску
через державний кордон України або в пунктах пропуску через
державний кордон України без встановлених документів чи дозволу
відповідних державних органів, вчинене протягом року після
накладення адміністративного стягнення за таке діяння, -
карається позбавленням волі на строк до трьох років, або
виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від
двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті ж дії, вчинені особою, раніше судимою за злочин,
передбачений цією статтею, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років
з конфіскацією майна або без такої.
Чинність цієї статті не поширюється на випадки повернення в
Україну громадян України, які незаконно перетнули державний кордон
України, а так само прибуття в Україну іноземців чи осіб без
громадянства для використання ними права на притулок або набуття
статусу біженця, якщо вони в установлений законом термін
звернулися до відповідних органів державної влади. ( Стаття 75 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6591-10
від 29.02.84, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 496/96-ВР від
14.11.96; в редакції Закону N 2247-III ( 2247-14 ) від
18.01.2001 )

Стаття 75-1. Незаконне переправлення осіб через державний
кордон України
Організація незаконного переправлення осіб через державний
кордон України або керівництво такими діями -
караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років
або штрафом від трьохсот п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з конфіскацією засобів вчинення
злочину.
Ті ж дії, вчинені повторно, або посадовою особою з
використанням нею влади чи посадового становища, або за попереднім
зговором групою осіб, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років
з конфіскацією майна і засобів вчинення злочину.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті,
вчинені організованою групою, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти
років з конфіскацією майна і засобів вчинення злочину. ( Кодекс доповнено статтею 75-1 згідно із Законом N 2247-III
( 2247-14 ) від 18.01.2001 )
Стаття 76. Порушення правил міжнародних польотів
Вліт в Україну або виліт з України без відповідного дозволу,
а так само недотримання зазначених у дозволі маршрутів, місць
посадки, повітряних воріт чи висоти польотів — караються позбавленням волі на строк від одного року до
десяти років або штрафом від п'ятдесяти п'яти до ста одинадцяти
офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати з
конфіскацією повітряного судна або без такої. ( Стаття 76 в редакції Закону N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 77. Порушення правил безпеки руху та експлуатації
транспорту
Порушення працівником залізничного, водного або повітряного
транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що
спричинило нещасні випадки з людьми, катастрофу, аварію або інші
тяжкі наслідки, а так само недоброякісний ремонт транспортних
засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку, що спричинив ті ж
наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти
років. Ті самі діяння, якщо вони не спричинили, але завідомо
створювали загрозу настання тих же наслідків, — караються позбавленням волі на строк від одного року до трьох
років або виправними роботами на строк до двох років. ( Стаття 77 із змінами, внесеними згідно з Постановою ПВР N
4571-10 від 12.01.83, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 77-1. Порушення порядку використання повітряного
простору України
Порушення порядку використання повітряного простору України
під час польотів повітряних суден, пілотованих особами, які не є
працівниками повітряного транспорту, пуску ракет, проведення всіх
видів стрільби, підривних робіт або під час проведення іншої
діяльності, пов'язаної з підняттям, пересуванням та спусканням у
повітряному просторі України матеріальних об'єктів, що призвело до
нещасних випадків з людьми чи інших тяжких наслідків, — карається позбавленням волі на строк від двох до десяти
років. Ті ж дії, якщо вони не спричинили, але завідомо створювали
загрозу настання наслідків, передбачених частиною 1 цієї статті,— караються позбавленням волі на строк до двох років, або
виправними роботами на той же строк, або штрафом до двадцяти двох
офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. ( Кодекс доповнено статтею 77-1 згідно з Законом N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 78. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних
засобів
Умисне зруйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд
на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи
сигналізації, яке спричинило або могло спричинити аварію поїзда,
судна або порушення нормальної роботи транспорту і зв'язку, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти
років. ( Стаття 78 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ), Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 78-1. Пошкодження об'єктів магістральних нафто-,
газо- та нафтопродуктопроводів
Умисне пошкодження або руйнування магістральних нафто-, газо-
та нафтопродуктопроводів, відводів від них, а також технологічно
пов'язаних з ними об'єктів, споруд, засобів автоматики, зв'язку,
сигналізації, що призвело або могло призвести до порушення
нормальної роботи зазначених трубопроводів, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти
років з конфіскацією майна, або виправними роботами на строк до
двох років з конфіскацією майна чи без конфіскації, або штрафом
до ста мінімальних розмірів заробітної плати. Ті ж дії, вчинені повторно або за попереднім зговором групою
осіб, а так само загальнонебезпечним способом, - караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років з конфіскацією майна. Дії, передбачені частинами 1 і 2 цієї статті, якщо вони
спричинили людські жертви, інші нещасні випадки з людьми або
призвели до аварії, пожежі, значного забруднення навколишнього
природного середовища чи інших тяжких наслідків, - караються позбавленням волі на строк від восьми до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. ( Кодекс доповнено статтею 78-1 згідно із Законом N 246/94-ВР від
15.11.94 )
Стаття 79. Виготовлення або збут підроблених грошей
цінних паперів чи білетів державних лотерей
Виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених
державних казначейських білетів, білетів Національного банку
України, металевої монети, державних цінних паперів, білетів
державних лотерей або іноземної валюти — караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років з конфіскацією майна. Ті ж дії, вчинені за попереднім зговором групою осіб або
особою, раніше судимою за виготовлення або збут підроблених грошей
цінних паперів чи білетів державних лотерей, — караються позбавленням волі на строк від десяти до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. ( Стаття 79 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ), Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 1969-III
( 1969-14 ) від 21.09.2000 )
( Статтю 80 виключено на підставі Закону N 1945-III
( 1945-14 ) від 14.09.2000 )

Стаття 80-1. Приховування валютної виручки
Відкриття або використання за межами України валютних
рахунків підприємств, установ та організацій без дозволу
Національного банку України посадовими особами підприємств,
установ та організацій, що діють на території України, чи за їх
дорученням іншими особами або особами, які займаються
підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так
само будь-якою іншою особою, яка є громадянином України і
постійно проживає на її території, або приховування валютної
виручки — караються позбавленням волі на строк до двох років, або
виправними роботами на той же строк, або штрафом до п'ятисот
офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати з
конфіскацією вкладу і валютної виручки. ( Кодекс доповнено статтею 80-1 згідно з Указом ПВР від 10.09.62
( 461а-06 ); із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83; Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 2947-12 від
28.01.93, N 154/94-ВР від 29.07.94 )
Стаття 80-2. ( Кодекс доповнено статтею 80-2 згідно з Указом
ПВР від 10.09.62 ( 461а-06 )
( Стаття 80-2 виключена на підставі Закону
N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 80-3. Порушення законодавства про бюджетну систему
України
Використання посадовою особою бюджетних коштів не відповідно
до їх цільового призначення або в обсягах, що перевищують
затверджені межі видатків, а так само недотримання вимог щодо
пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного
фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це встановлено
чинним бюджетним законодавством, якщо предметом діянь були
бюджетні кошти у великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від одного до трьох
років або штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з позбавленням права займати певні посади або займатися
певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Такі самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в
особливо великих розмірах, або вчинені повторно, або за попереднім
зговором групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років з позбавленням права займати певні посади або займатися
певною діяльністю на строк до п'яти років з конфіскацією майна або
без такої.
Примітка. До бюджетних коштів належать кошти, що включаються
у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування.
Відповідно до статей 80-3, 80-4 великим розміром бюджетних
коштів вважається сума, що в сто і більше разів, а особливо
великим розміром - сума, що в тисячу і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
( Кодекс доповнено статтею 80-3 згідно із Законом N 552/97-ВР від
07.10.97 )
Стаття 80-4. Видання нормативних актів, які змінюють доходи і
видатки бюджету всупереч встановленому законом
порядку
Видання посадовою особою нормативних актів, які змінюють
доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку,
якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, - карається позбавленням волі на строк до чотирьох років або
штрафом до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з позбавленням права займати певні посади або займатися
певною діяльністю на строк до трьох років.
Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо
великих розмірах, або вчинені повторно, - караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років з позбавленням права займати певні посади або займатися
певною діяльністю на строк до п'яти років.
( Кодекс доповнено статтею 80-4 згідно із Законом N 552/97-ВР від
07.10.97 )
Глава II
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДЕРЖАВНОЇ І КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ
( Назва глави II із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 81. Розкрадання державного або колективного
майна шляхом крадіжки
Таємне викрадення державного або колективного майна
(крадіжка) — карається позбавленням волі на строк до трьох років, або
виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від ста
до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Крадіжка вчинена повторно або за попереднім зговором групою
осіб, — карається позбавленням волі на строк до шести років з
конфіскацією майна або без конфіскації, або виправними роботами на
строк від одного року до двох років з конфіскацією майна чи без
такої. Крадіжка з проникненням у приміщення чи інше сховище — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років з конфіскацією майна або без конфіскації. Крадіжка, вчинена у великих розмірах або особливо небезпечним
рецидивістом, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна ——————————————————— Примітка. Повторним у статтях 81 - 84 і 86-2 визнається злочин,
вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із
злочинів, передбачених цими статтями або статтями 69,
86, 86-1, 140 - 144, 215-3, 223, 228-3, 229-2, 229-17
(розкрадання обладнання, призначеного для виготовлення
наркотичних засобів або психотропних речовин), 229-19
цього Кодексу.
У статтях 81 - 84, 86 цього Кодексу розкрадання
визнається вчиненим у великих розмірах і вважається
таким, що завдало великої шкоди державному чи
колективному майну, якщо воно вчинено однією
особою чи групою осіб на суму, яка в сто і більше
разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати,
встановлений законодавством України.
У статті 86-1 цього Кодексу розкрадання
державного або колективного майна визнається
вчиненим в особливо великих розмірах, якщо воно
вчинено однією особою чи групою осіб на суму, що в
двісті п'ятдесят і більше разів перевищує мінімальний
розмір заробітної плати, встановлений законодавством
України.
( Стаття 81 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); N 2718-08 від 17.06.74; N 4571-10 від
12.01.83; N 4452-11 від 21.08.87; N 5723-11 від 14.04.88; N
7226-11 від 06.03.89; Законами N 2175-12 від 06.03.92, N 2468-12
від 17.06.92; N 2547-12 від 07.07.92, N 41/95-ВР від 08.02.95, N
64/95-ВР від 15.02.95, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 )
( Офіційне тлумачення положень статті 81 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 6-рп/2000 ( v006p710-00 ) від 19.04.2000 )
Стаття 82. Розкрадання державного або колективного
майна шляхом грабежу
Відкрите викрадення державного або колективного майна
(грабіж) — карається позбавленням волі на строк до чотирьох років або
виправними роботами на строк від одного року до двох років. Грабіж, поєднаний з насильством, що не є небезпечним для
життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого
насильства, або вчинений за попереднім зговором групою осіб чи
повторно, — карається позбавленням волі на строк до семи років з
конфіскацією майна або без конфіскації. Грабіж з проникненням у приміщення чи інше сховище — карається позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти
років з конфіскацією майна або без конфіскації. Грабіж, вчинений у великих розмірах або особливо небезпечним
рецидивістом, — карається позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна. ( Стаття 82 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12 від
17.06.92)
Стаття 83. Розкрадання державного або колективного
майна шляхом шахрайства
Заволодіння державним або колективним майном шляхом обману чи
зловживання довір'ям (шахрайство) — карається позбавленням волі на строк до трьох років, або
виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від ста
до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати. Шахрайство, вчинене повторно або за попереднім зговором
групою осіб, — карається позбавленням волі на строк до шести років з
конфіскацією майна або без конфіскації або виправними роботами на
строк від одного року до двох років з конфіскацією майна чи без
такої. Шахрайство, що завдало великої шкоди державі чи громадській
організації або вчинене особливо небезпечним рецидивістом, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна. ( Стаття 83 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12 від
17.06.92, N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 84. Розкрадання державного або колективного майна
шляхом привласнення, розтрати або зловживання
посадовим становищем
Привласнення чи розтрата державного або колективного майна,
яке було ввірено винному чи перебувало в його віданні, - карається позбавленням волі на строк від двох до чотирьох
років, або штрафом у розмірі від десяти до п'ятнадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права
займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років або без такого. Розкрадання державного або колективного майна шляхом
зловживання посадової особи своїм посадовим становищем - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років
з конфіскацією майна або без такої з позбавленням права займати
певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років. Дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені
повторно або за попереднім зговором групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми
років з конфіскацією майна або без такої з позбавленням права
займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
п'яти років. Дії, передбачені частинами 1, 2 або 3 цієї статті, якщо вони
вчинені у великих розмірах, - караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна та з позбавленням права займати певні
посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років. ( Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12 від
17.06.92, N 41/95-ВР від 08.02.95, N 282/95-ВР від 11.07.95 )
Стаття 84-1. ( Кодекс доповнено статтею 84-1 згідно з Указом
ПВР від 20.03.65 ( 244а-06 )
( Стаття 84-1 виключена на підставі Указу ПВР
N 4571-10 від 12.01.83 )
Стаття 85. ( Стаття 85 виключена на підставі Закону
N 2547-12 від 07.07.92 )
Стаття 86. Розбій з метою розкрадання державного або
колективного майна
Напад з метою заволодіння державним або колективним майном,
поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи,
яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства
(розбій), — карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років з конфіскацією майна або без конфіскації. Ті ж дії, якщо вони були спрямовані на заволодіння державним
чи колективним майном у великих розмірах, або вчинені за
попереднім зговором групою осіб, або поєднані з спричиненням
тяжких тілесних ушкоджень, або вчинені з проникненням у приміщення
чи інше сховище, або особливо небезпечним рецидивістом, чи особою,
яка раніше вчинила розбій з метою заволодіння державним,
колективним чи індивідуальним майном громадян або бандитизм, — караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна. ( Стаття 86 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 86-1. Розкрадання державного або колективного
майна в особливо великих розмірах
Розкрадання державного або колективного майна, вчинене в
особливо великих розмірах, незалежно від способу розкрадання
(статті 81 - 84 і 86), — карається позбавленням волі на строк від десяти до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. ( Кодекс доповнено статтею 86-1 згідно з Указом ПВР від 27.06.61
( 342а-05 ); із змінами, внесеними згідно із Законами N 2175-12
від 06.03.92; N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 86-2. Вимагательство державного або
колективного майна
Вимога передачі державного або колективного майна чи права на
майно під погрозою насильства над особою, у віданні або під
охороною якої перебуває це майно, насильства над близькими їй
особами, розголошення відомостей, що ганьблять її або близьких їй
осіб, пошкодження або знищення їх особистого або державного або
колективного майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною,
(вимагательство) — карається позбавленням волі на строк до п'яти років з
конфіскацією майна чи без такої або виправними роботами на строк
від одного до двох років з конфіскацією майна чи без такої. Вимагательство, вчинене повторно, або за попереднім зговором
групою осіб, або під погрозою вбивства чи нанесення тяжких
тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є
небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням
майна, — карається позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти
років з конфіскацією майна. Вимагательство, вчинене організованою групою, або особливо
небезпечним рецидивістом, або поєднане з насильством, небезпечним
для життя і здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди, чи
спричинило інші тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від семи до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. ( Кодекс доповнено статтею 86-2 згідно з Указом ПВР N 7226-11 від
06.03.89; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2468-12 від
17.06.92, N 530/96-ВР від 20.11.96 )
Стаття 87. Спричинення майнової шкоди шляхом обману
або зловживання довір'ям
Спричинення майнової шкоди державі або громадській
організації шляхом обману або зловживання довір'ям, при
відсутності ознак розкрадання, — карається виправними роботами на строк до двох років, або
позбавленням права займати певні посади або займатися певною
діяльністю на строк до трьох років, або штрафом від шістдесяти до
ста шістдесяти мінімальних розмірів заробітної плати. ( Стаття 87 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 87-1. ( Кодекс доповнено статтею 87-1 згідно з Указом
ПВР N 2444-11 від 27.06.86 )
( Стаття 87-1 виключена на підставі Закону
N 2547-12 від 07.07.92 )
Стаття 87-2. ( Кодекс доповнено статтею 87-2 згідно з Указом
ПВР N 2444-11 від 27.06.86 )
( Стаття 87-2 виключена на підставі Закону
N 2547-12 від 07.07.92 )
Стаття 88. Привласнення знайденого або такого, що
випадково опинилося у винного, державного
чи колективного майна
Привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у
винного, цінного майна, яке завідомо належить державі або
громадській організації, — карається виправними роботами на строк до одного року або
штрафом від шістдесяти до ста шістдесяти мінімальних розмірів
заробітної плати. ( Стаття 88 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 41/95-ВР від
08.02.95 )
Стаття 89. Умисне знищення або пошкодження державного
чи колективного майна
Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного
майна — карається позбавленням волі на строк до одного року, або
виправними роботами на той же строк, або штрафом від тридцяти до
вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу або іншим
загальнонебезпечним способом, а так само умисне знищення чи
істотне пошкодження лісових масивів шляхом підпалу — караються позбавленням волі на строк до десяти років. Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного
майна або лісових масивів, вчинене шляхом підпалу або іншим
загальнонебезпечним способом, якщо це діяння спричинило людські
жертви або завдало особливо великої шкоди, — карається позбавленням волі на строк від восьми до
п'ятнадцяти років. ( Стаття 89 в редакції Указу ПВР 25.11.64 ( 685а-06 ); із змінами,
внесеними згідно з Указами ПВР від N 4571-10 від 12.01.83; N
279-11 від 20.05.8 5, Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12
від 17.06.92, N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 90. Необережне знищення або пошкодження державного
чи колективного майна
Необережне знищення або пошкодження державного чи
колективного майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі
наслідки, при відсутності ознак злочину проти громадської
безпеки, — карається позбавленням волі на строк до трьох років або
виправними роботами на строк до двох років. ( Стаття 90 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3086-09
від 16.02.78; N 4571-10 від 12.01.83, Законом N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 91. Злочинно-недбале ставлення до охорони державного
або колективного майна
Злочинно-недбале ставлення особи, якій доручено зберігання
або охорону державного чи колективного майна, до своїх обов'язків,
що потягло розкрадання, пошкодження або загибель цього майна у
великих розмірах, при відсутності ознак службового злочину, — карається позбавленням волі на строк до двох років або
виправними роботами на той же строк. ( Стаття 91 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 92. ( Стаття 92 виключена на підставі Закону
N 2468-12 від 17.06.92 )
Глава III
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ, ЗДОРОВ'Я, ВОЛІ І ГІДНОСТІ ОСОБИ
Стаття 93. Умисне вбивство при обтяжуючих обставинах
( Положення статті 93 Глави III, які передбачають смертну кару
як вид покарання, втратили чинність як такі, що є
неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду
N 11-рп/99 ( v011p710-99 ) від 29.12.99 )
Умисне вбивство: а) з корисливих мотивів; б) з хуліганських
мотивів; в) вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового
або громадського обов'язку; г) двох або більше осіб; д) жінки, яка
завідомо для винного була в стані вагітності; е) вчинене з
особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох
осіб; ж) вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його
вчинення, а так само поєднане з згвалтуванням; з) вчинене особливо
небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше вчинила умисне
вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 95 - 97
цього Кодексу; и) вчинене на замовлення; і) вчинене за попереднім
зговором групою осіб або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти
років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією, крім того,
майна у випадках, передбачених пунктом "а" цієї статті. ( Стаття 93 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2175-12 від
06.03.92, N 388/96-ВР від 02.10.96, N 1483-III ( 1483-14 ) від
22.02.2000 )
Стаття 94. Умисне вбивство
Умисне вбивство, вчинене без вказаних у статті 93 цього
Кодексу ознак, — карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти
років.
Стаття 95. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного
душевного хвилювання
Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного
хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства
або тяжкої образи з боку потерпілого, — карається позбавленням волі на строк до п'яти років.
Стаття 96. Умисне вбивство матір'ю своєї
новонародженої дитини
Умисне вбивство матір'ю своєї дитини під час пологів або
зараз же після пологів — карається позбавленням волі на строк до трьох років.
Стаття 97. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони
Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, — карається позбавленням волі на строк до трьох років або
виправними роботами на строк до двох років. ( Стаття 97 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 98. Вбивство з необережності
Вбивство з необережності — карається позбавленням волі на строк до трьох років або
виправними роботами на строк до двох років. ( Стаття 98 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 99. Доведення до самогубства
Доведення до самогубства або до спроби вчинити самогубство
особи, що перебуває в матеріальній або іншій залежності від іншої
особи, шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного
приниження її людської гідності — карається позбавленням волі на строк до п'яти років. Доведення до самогубства або до спроби вчинити самогубство
внаслідок систематичного цькування чи наклепу з боку особи, від
якої потерпілий не був у матеріальній або іншій залежності, — карається позбавленням волі на строк до трьох років.
Стаття 100. Погроза вчинити вбивство
Погроза вчинити вбивство, при наявності реальних підстав
побоюватися виконання цієї погрози, — карається позбавленням волі на строк до одного року. ( Стаття 100 із змінами, внесеними згідно з Законом N 2175-12 від
06.03.92 )
Стаття 101. Умисне тяжке тілесне ушкодження
Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне
ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що
спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій,
душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний з стійкою
втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або
перервання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, — карається позбавленням волі на строк від двох до восьми
років. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має
характер мучення або мордування, або коли воно сталося внаслідок
систематичних, хоч би й не тяжких тілесних ушкоджень, — карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років. Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася
смерть потерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним
рецидивістом, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти
років. ( Стаття 101 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від
10.09.62 ( 461а-06 )
Стаття 102. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження
Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне
тілесне ушкодження, що не є небезпечним для життя, але таке, що
спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший
тривалий розлад здоров'я без наслідків, зазначених у статті 101
цього Кодексу, — карається позбавленням волі на строк до чотирьох років або
виправними роботами на строк до двох років. __________________________
Примітка. Вжите в цій статті і статтях 103, 105 і 215 поняття
"середньої тяжкості тілесне ушкодження" відповідає
поняттю "менш тяжке тілесне ушкодження", що його
вжито в статті 238 відповідно до статті 8 Закону СРСР
"Про кримінальну відповідальність за військові
злочини" в редакції 15 грудня 1983 року. ( Стаття 102 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4571-10
від 12.01.83, N 6591-10 від 29.02.84 )
Стаття 103. Умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне
ушкодження, заподіяне в стані сильного
душевного хвилювання
Умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження,
заподіяне в стані сильного душевного хвилювання, що раптово
виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з
боку потерпілого, — карається позбавленням волі на строк до двох років або
виправними роботами на той же строк. ( Стаття 103 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 104. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при
перевищенні меж необхідної оборони
Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж
необхідної оборони — карається позбавленням волі на строк до одного року або
виправними роботами на той же строк.
Стаття 105. Необережне тяжке або середньої тяжкості
тілесне ушкодження
Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження — карається позбавленням волі на строк до одного року або
виправними роботами на той же строк.
Стаття 106. Умисне легке тілесне ушкодження
Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний
розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності,— карається позбавленням волі на строк до одного року або
виправними роботами на той же строк. Умисне легке тілесне ушкодження без наслідків, зазначених в
частині 1 цієї статті, — карається виправними роботами на строк до шести місяців або
штрафом до сорока мінімальних розмірів заробітної плати, або
громадською доганою. ( Стаття 106 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 107. Побої і мордування
Умисне нанесення удару, побоїв або вчинення інших
насильницьких дій, які завдали фізичного болю, — карається виправними роботами на строк до шести місяців, або
штрафом до сорока мінімальних розмірів заробітної плати, або
громадською доганою. Ті самі діяння, що носять характер мордування, — караються позбавленням волі на строк до трьох років. ( Стаття 107 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 108. Зараження венеричною хворобою
Завідоме поставлення іншої особи через статеві зносини або
іншими діями в небезпеку зараження венеричною хворобою — карається позбавленням волі на строк до двох років, або
виправними роботами на той же строк, або штрафом від тридцяти до
вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала
про наявність у неї цієї хвороби, — карається позбавленням волі на строк до трьох років або
виправними роботами на строк від одного року до двох років. Дії, передбачені частиною 2 цієї статті, вчинені особою, яка
раніше судилася за зараження іншої особи венеричною хворобою, а
так само зараження двох або більше осіб, або неповнолітнього — караються позбавленням волі на строк до п'яти років. ( Стаття 108 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР
N 343-08 від 17.12.71; N 4571-10 від 12.01.83, Законом
N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 108-1. Ухилення від лікування венеричної хвороби
Ухилення від лікування венеричної хвороби, продовжуване після
попередження, зробленого органами охорони здоров'я, — карається позбавленням волі на строк до двох років, або
виправними роботами на той же строк, або штрафом від тридцяти до
вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати. ( Кодекс доповнено статтею 108-1 згідно з Указом ПВР N 343-08 від
17.12.71; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10 від
12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 108-2. Зараження вірусом імунодефіциту людини
Завідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження
вірусом імунодефіциту людини — карається позбавленням волі на строк до п'яти років. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини особою,
яка знала про наявність у неї інфекції, зумовленої цим вірусом, — карається позбавленням волі на строк до восьми років. ( Кодекс доповнено статтею 108-2 згідно з Указом ПВР N 4981-11 від
25.11.87; в редакції Закону N 1974-12 від 12.12.91 )
Стаття 108-3. Зараження вірусом імунодефіциту людини
медичними, фармацевтичними працівниками
та працівниками інших сфер
Неналежне виконання медичними, фармацевтичними працівниками
або працівниками інших сфер своїх професійних обов'язків через
недбале або несумлінне до них ставлення, що призвело до зараження
особи вірусом імунодефіциту людини, — карається позбавленням волі на строк до п'яти років або
виправними роботами на строк до двох років з позбавленням права
займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до
трьох років. Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження вірусом
імунодефіциту людини двох або більше осіб, — карається позбавленням волі на строк до восьми років з
позбавленням права займати певні посади або займатися певною
діяльністю на строк до п'яти років. ( Кодекс доповнено статтею 108-3 згідно з Законом N 1974-12 від
12.12.91 )
Стаття 108-4. Розголошення відомостей про проведення
медичного огляду на зараження вірусом
імунодефіциту людини та його результатів
Розголошення медичним працівником або іншою посадовою особою
відомостей про проведення медичного огляду особи на зараження
вірусом імунодефіциту людини або захворювання на СНІД та його
результатів, що стали їй відомі у зв'язку з виконанням службових
або професійних обов'язків, — карається позбавленням волі на строк до двох років, або
виправними роботами на той же строк, або штрафом від двохсот до
чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати. ( Кодекс доповнено статтею 108-4 згідно з Законом N 1974-12 від
12.12.91, із змінами, внесеними згідно з Законом N 41/95-ВР від
08.02.95 )
Стаття 109. Незаконне проведення аборту
Незаконне проведення лікарем аборту — карається виправними роботами на строк до двох років, або
штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів
заробітної плати, або громадською доганою. Проведення аборту особою, що не має спеціальної медичної
освіти, — карається позбавленням волі на строк до двох років або
виправними роботами на строк від одного року до двох років. Незаконне проведення аборту, що спричинило тривалий розлад
здоров'я або смерть, — карається позбавленням волі на строк до шести років. ( Стаття 109 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 110. Примушування жінки до вчинення аборту
Примушування жінки до вчинення аборту, якщо внаслідок цього
аборт був проведений, — карається виправними роботами на строк до одного року або
громадською доганою.
Стаття 111. Залишення в небезпеці
Завідоме залишення без допомоги особи, що перебуває в
небезпечному для життя становищі і позбавлена можливості вжити
заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або
внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без
допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав
можливість подати їй допомогу, а так само, якщо він сам поставив
потерпілого в небезпечне для життя становище, — карається виправними роботами на строк до двох років. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної
без допомоги, або інші тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк до двох років або
виправними роботами на той же строк. ( Стаття 111 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 112. Неподання допомоги особі, яка перебуває в
небезпечному для життя становищі
Неподання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для
життя становищі, при можливості подати таку допомогу, або
незаявлення про таке становище особи належним установам чи особам,
якщо внаслідок цього сталася смерть або тяжкі тілесні ушкодження,— карається виправними роботами на строк до одного року або
громадською доганою. ( Стаття 112 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 113. Неподання допомоги хворому особою
медичного персоналу
Неподання без поважних причин допомоги хворому особою
медичного персоналу, яка зобов'язана, згідно з встановленими
правилами, подати таку допомогу, якщо це завідомо для медичного
працівника могло спричинити тяжкі наслідки для хворого, — карається виправними роботами на строк до двох років або
громадською доганою. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк до трьох років. ( Стаття 113 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 114. Ухилення від сплати аліментів на
утримування дітей
Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду або
постановою народного судді коштів на утримування дітей
(аліментів), а так само злісне ухилення батьків від утримування
неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх
утриманні, — карається позбавленням волі на строк до одного року або
виправними роботами на той же строк. ( Стаття 114 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 8520-10
від 01.03.85 )
Стаття 115. Зловживання опікунськими правами і залишення
підопічних дітей без нагляду і допомоги
Використання опіки з корисливою метою на шкоду підопічному
(заняття жилої площі, використання майна, яке залишилося після
смерті батьків, тощо) або залишення підопічних дітей без нагляду і
необхідної матеріальної допомоги — карається виправними роботами на строк до двох років або
штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів
заробітної плати. ( Стаття 115 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 115-1. Розголошення таємниці усиновлення
Розголошення таємниці усиновлення проти волі усиновителя — карається виправними роботами на строк до двох років, або
штрафом від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів
заробітної плати, або громадською доганою. ( Кодекс доповнено статтею 115-1 згідно з Указом ПВР N 2984-07 від
25.08.70, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10 від
12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 115-2. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)
Незаконна посередницька діяльність або інші незаконні дії
щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку
(піклування) чи на виховання в сім'ю громадян - караються виправними роботами на строк до двох років або
штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей, повторно, за
попереднім зговором групою осіб, з використанням посадового
становища або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк до восьми років. ( Кодекс доповнено статтею 115-2 згідно із Законом N 210/98-ВР
від 24.03.98 )
Стаття 116. Ухилення від сплати коштів на утримування
непрацездатних батьків
Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів
на утримування непрацездатних батьків — карається виправними роботами на строк до одного року або
громадською доганою.
Стаття 117. Згвалтування
Згвалтування, тобто статеві зносини з застосуванням фізичного
насильства, погрози або з використанням безпорадного стану
потерпілої, — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років. Згвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила такий
злочин, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти
років. Згвалтування, вчинене групою осіб, або згвалтування
неповнолітньої — карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти
років. Згвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, або
таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само
згвалтування малолітньої — карається позбавленням волі на строк від восьми до
п'ятнадцяти років. ( Стаття 117 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); 10.09.62 ( 461а-06 ); N 270-10 від 26.05.80;
Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 118. Задоволення статевої пристрасті
неприродним способом
Задоволення статевої пристрасті неприродним способом із
застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням
безпорадного стану потерпілої — карається позбавленням волі на строк до шести років. Те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб або особливо
небезпечним рецидивістом, чи особою, яка раніше вчинила будь-який
із злочинів, передбачених статтею 117 або частиною 2 статті 122
цього Кодексу, або таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а
так само вчинене щодо неповнолітньої, — карається позбавленням волі на строк від двох до десяти
років. ( Стаття 118 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4029-09
від 17.11.78 )
Стаття 119. Примушування жінки до статевого зв'язку
Примушування жінки до статевого зв'язку особою, щодо якої
жінка є матеріально або по службі залежною, — карається позбавленням волі на строк до одного року або
виправними роботами на той же строк.
Стаття 120. Статеві зносини з особою, яка не досягла
статевої зрілості
Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, — караються позбавленням волі на строк до восьми років.
Стаття 121. Розбещення неповнолітніх
Вчинення розпутних дій щодо особи, яка не досягла
шістнадцятирічного віку, — карається позбавленням волі на строк до двох років. ( Стаття 121 із змінами, внесеними згідно з Законом N 2175-12 від
06.03.92 )
Стаття 122. Мужолозтво
Мужолозтво, тобто статеві зносини чоловіка з чоловіком,
вчинене з застосуванням фізичного насильства, погрози або
використанням безпорадного стану потерпілого, — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Те саме діяння, вчинене групою осіб, або щодо
неповнолітнього, або особою, яка раніше вчинила такий злочин, — карається позбавленням волі на строк до восьми років. ( Стаття 122 в редакції Закону N 1974-12 від 12.12.91 )
Стаття 123. Незаконне позбавлення волі
Незаконне позбавлення волі — карається виправними роботами на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене способом, небезпечним для життя або
здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням
йому фізичних страждань, — карається позбавленням волі на строк до трьох років. ( Стаття 123 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 123-1. Захоплення заложників
Захоплення або тримання особи як заложника, поєднані з
погрозою вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень або дальшим
триманням цієї особи, з метою спонукання держави, міжнародної
організації, фізичної або юридичної особи чи групи осіб вчинити
або утриматися від вчинення якої-небудь дії як умови звільнення
заложника, — караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років. Ті самі дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна або без такої. Чинність частин 1 і 2 цієї статті не поширюється на випадки
вчинення такого злочину на території України, коли особа, яка
захопила або тримає заложника, перебуває на території України, і
ця особа, а також заложник є громадянами України. Захоплення чи утримання особи як заложника з метою спонукання
державної, громадської установи або органу чи посадової особи
вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови
звільнення заложника — карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Дії, передбачені частиною 4 цієї статті, вчинені щодо
працівника правоохоронного органу чи представника влади, а так
само щодо його близьких родичів, або за попереднім зговором групою
осіб, або особливо небезпечним рецидивістом чи поєднані із
заподіянням потерпілому середньої тяжкості чи тяжкого тілесного
ушкодження, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти
років. ( Кодекс доповнено статтею 123-1 згідно з Указом ПВР N 4392-11 від
31.07.87; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 647-12 від
18.01.91; Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 388/96-ВР від
02.10.96 )
Стаття 123-2. Незаконне поміщення в психіатричну лікарню
Поміщення в психіатричну лікарню завідомо психічно здорової
особи — карається позбавленням волі на строк до двох років або
виправними роботами на той же строк з позбавленням права займати
певні посади або займатись певною діяльністю на строк від одного
року до трьох років чи без такого. ( Кодекс доповнено статтею 123-2 згідно з Указом ПВР N 5397-11 від
10.02.88 )
Стаття 124. Викрадення чужої дитини
Викрадення або підміна чужої дитини з корисливою метою, з
помсти або з інших особистих мотивів — карається позбавленням волі на строк до п'яти років.
Стаття 124-1. Торгівля людьми
Відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов'язане з законним
чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через
державний кордон України або без такого для подальшого продажу або
іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації,
використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність,
залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях,
використання в збройних конфліктах, експлуатації її праці, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років з конфіскацією майна або без такої.
Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб,
повторно, за попереднім зговором групою осіб, з використанням
посадового становища або особою, від якої потерпілий був у
матеріальній або іншій залежності, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти
років з конфіскацією майна або без такої.
Дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені
організованою групою, або пов'язані з незаконним вивезенням дітей
за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у
потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького
донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від восьми до
п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. ( Кодекс доповнено статтею 124-1 згідно із Законом N 210/98-ВР
від 24.03.98 )
Стаття 125. Наклеп
Наклеп, тобто поширення завідомо неправдивих вигадок, що
ганьблять іншу особу, — карається позбавленням волі на строк до одного року, або
виправними роботами на той же строк, або штрафом від тридцяти до
вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати, або
громадською доганою. Наклеп у друкованому або іншим способом розмноженому творі, в
анонімному листі, а так само вчинений особою, раніше судимою за
наклеп, — карається позбавленням волі на строк до трьох років, або
виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від
п'ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати. Наклеп, поєднаний з обвинуваченням у вчиненні державного або
іншого тяжкого злочину, — карається позбавленням волі на строк до п'яти років. ( Стаття 125 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4571-10
від 12.01.83; N 1432-11 від 10.12.85, Законом N 41/95-ВР від
08.02.95 )
Стаття 126. Образа
Образа, тобто умисне приниження честі і гідності особи,
виражене в непристойній формі, — карається виправними роботами на строк до одного року або
штрафом від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів
заробітної плати, або громадською доганою. ( Стаття 126 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Глава IV
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ
ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
( Назва глави IV в редакції Закону N 974-XIV ( 974-14 )
від 15.07.99 )
Стаття 127. Перешкодження здійсненню виборчого права чи
роботі виборчої комісії
Перешкодження здійсненню громадянином України його виборчих
прав або роботі виборчої комісії, вчинене з метою вплинути на
результати виборів, - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти
років. Ті ж діяння, вчинені шляхом підкупу, обману, або поєднані з
пошкодженням майна або з застосуванням насильства до громадянина,
який здійснює свої виборчі права, або члена виборчої комісії чи їх
близьких родичів, або з погрозою застосувати таке насильство чи
знищити майно, а так само вчинені за попереднім зговором групою
осіб або членом виборчої комісії чи іншою посадовою особою з
використанням влади або посадового становища, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми
років. ( Стаття 127 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4571-10
від 12.01.83; N 8710-11 від 19.01.90; Законом N 3039-12 від
03.03.93; в редакції Закону N 974-XIV ( 974-14 ) від 15.07.99 )
Стаття 128. Неправомірне використання виборчих бюлетенів,
підлог виборчих документів або неправильний
підрахунок голосів чи неправильне оголошення
результатів виборів
Видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка
не внесена до списку виборців, або видача виборцю виборчих
бюлетенів (виборчого бюлетеня) замість інших виборців - карається позбавленням волі на строк до п'яти років. Підлог, тобто виготовлення виборчого документа
невстановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не передбачений
законом, внесення до виборчого документа завідомо неправдивих
відомостей або будь-яка інша його підробка, а так само
використання завідомо підробленого виборчого документа чи
виготовленого у спосіб, не передбачений законом, - караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти
років. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені членом
виборчої комісії або іншою посадовою особою, а так само завідомо
неправильний підрахунок голосів або завідомо неправильне
оголошення результатів виборів - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми
років з позбавленням права займати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до п'яти років. ( Стаття 128 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4571-10
від 12.01.83; N 8710-11 від 19.01.90; Законом N 3039-12 від
03.03.93; в редакції Закону N 974-XIV ( 974-14 ) від 15.07.99 )
Стаття 129. Порушення таємниці голосування
Умисне порушення таємниці голосування під час проведення
передбачених законодавством України виборів - карається позбавленням волі на строк від одного до трьох
років. Ті ж діяння, вчинені членом виборчої комісії або іншою
посадовою особою з використанням влади чи посадового становища, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років
з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до п'яти років. ( Стаття 129 із змінами, внесеними згідно з Законом N 3039-12 від
03.03.93; в редакції Закону N 974-XIV ( 974-14 ) від 15.07.99 )
Стаття 129-1. Порушення законодавства про референдум
Перешкодження шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або
іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у
референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму - карається позбавленням волі на строк до п'яти років, або
виправними роботами на строк до двох років, або штрафом до десяти
офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. Ті ж дії, вчинені членом комісії з референдуму або іншою
посадовою особою, - караються позбавленням волі на строк від одного року до п'яти
років, або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом
від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів
заробітної плати. Підлог документів референдуму, приписка, завідомо
неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування,
вчинені членом комісії з референдуму або іншою посадовою особою, - караються позбавленням волі на строк від одного року до п'яти
років, або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом
від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів
заробітної плати. ( Кодекс доповнено статтею 129-1 згідно з Законом N 3039-12 від
03.03.93 )
Стаття 130. Порушення недоторканності житла громадян
Незаконний обшук, незаконне виселення або інші дії, що
порушують недоторканність житла громадян, вчинені посадовою
особою, — караються позбавленням волі на строк до одного року, або
виправними роботами на той же строк, або штрафом до сорока
мінімальних розмірів заробітної плати, або громадською доганою. ( Стаття 130 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 131. Порушення таємниці листування, телефонних
розмов, телеграфних та інших повідомлень, що
передаються засобами зв'язку
Порушення таємниці листування, телефонних розмов і
телеграфних повідомлень громадян — карається виправними роботами на строк до шести місяців, або
штрафом до сорока мінімальних розмірів заробітної плати, або
громадською доганою. ( Стаття 131 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95 )
( Нову редакцію статті 131 див. в Законі N 386/96-ВР від 01.10.96;
вона буде введена в дію одночасно із введенням у дію закону щодо
внесення змін до статті 32 Кримінального кодексу України стосовно
визначення розміру штрафу залежно від неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян згідно з Постановою ВР N 387/96-ВР від 01.10.96 )

Стаття 132. Перешкодження законній діяльності профспілок
Перешкодження законній діяльності професійних спілок або їх
органів — карається виправними роботами на строк до одного року або
позбавленням права займати певні посади на строк до трьох років.
( Стаття 132 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 7194-10
від 22.06.84 )
Стаття 133. Порушення законодавства про працю
Незаконне звільнення працівника з роботи або невиконання
рішення суду про поновлення на роботі з особистих мотивів,
повторне протягом року після накладення адміністративного
стягнення порушення встановлених термінів виплати пенсій,
стипендій, заробітної плати або виплата їх не в повному обсязі, а
так само інше грубе порушення законодавства про працю, вчинене
посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від
форм власності або громадянином - суб'єктом підприємницької
діяльності, - карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян з позбавленням права займати певні
посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до п'яти
років. Порушення встановлених термінів виплати заробітної плати як
наслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати
заробітної плати, вчинене посадовою особою підприємства, установи,
організації незалежно від форм власності або громадянином -
суб'єктом підприємницької діяльності, - карається позбавленням волі на строк від одного до трьох
років або штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян з позбавленням права займати певні посади або займатися
певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. ( Стаття 133 в редакції Закону N 1979-III ( 1979-14 ) від
21.09.2000 )
Стаття 134. Відмова в прийомі на роботу вагітної жінки
Відмова в прийомі жінки на роботу з мотивів вагітності або
відмова в прийомі на роботу матері, яка має грудну дитину, а так
само зниження заробітної плати або звільнення жінки з роботи з тих
же мотивів — караються виправними роботами на строк до одного року або
позбавленням права займати певні посади на строк до двох років. ( Стаття 134 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83 )
Стаття 134-1. Переслідування громадян за критику
Умисне ущемлення посадовою особою прав і охоронюваних законом
інтересів громадянина, зв'язане з переслідуванням його за подачу в
установленому порядку пропозицій, заяв, скарг або за критику, що
міститься в них, а так само за виступ з критикою в іншій формі, — карається позбавленням права займати певні посади на строк до
одного року або штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти
мінімальних розмірів заробітної плати. Ті ж дії, що спричинили істотну шкоду правам і охоронюваним
законом інтересам громадянина, — караються позбавленням волі на строк до двох років, або
виправними роботами на строк від одного року до двох років, або
позбавленням права займати певні посади на строк до трьох років.
( Кодекс доповнено статтею 134-1 згідно з Указом ПВР N 1432-11 від
10.12.85; із змінами, внесеними згідно з Законом N 41/95-ВР від
08.02.95 )
Стаття 135. Порушення вимог законодавства про охорону праці
Порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів
про охорону праці посадовою особою підприємства, установи,
організації незалежно від форм власності або громадянином -
суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення створювало
небезпеку для життя або здоров'я громадян, - карається виправними роботами на строк до одного року або
штрафом до п'ятнадцяти мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з
людьми, — карається позбавленням волі на строк до чотирьох років. ( Стаття 135 в редакції Закону N 8/95-ВР від 19.01.95; із змінами,
внесеними згідно із Законом N 1979-III ( 1979-14 ) від
21.09.2000 )
Стаття 136. Порушення прав на об'єкт права
інтелектуальної власності
Незаконне використання об'єкта права інтелектуальної
власності (літературного чи художнього твору, їх виконання,
фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми,
бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі,
промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії
інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту
рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше
умисне порушення права на об'єкт права інтелектуальної власності,
що охороняється законом, якщо це завдало матеріальної шкоди у
великому розмірі, - караються позбавленням волі на строк до двох років, або
виправними роботами на строк до одного року, або штрафом від
двохсот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та
обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення. Ті ж дії, якщо вони вчинені повторно або за попереднім
зговором групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо
великому розмірі, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років,
або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від
однієї до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та
обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.
Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому
розмірі, якщо її розмір у сто і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо
великому розмірі - якщо її розмір у тисячу і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. ( Стаття 136 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законом N 41/95-ВР від 08.02.95, в редакції Закону
N 2362-III ( 2362-14 ) від 05.04.2001 )

( Статтю 137 виключено на підставі Закону N 2362-III
( 2362-14 ) від 05.04.2001 )

Стаття 138. ( Стаття 138 виключена на підставі Закону
N 2354-12 від 15.05.92 )
Стаття 139. Перешкодження відправленню релігійних обрядів
Перешкодення відправленню релігійних обрядів, оскільки вони
не порушують громадського порядку і не супроводжуються замахом на
права громадян, - карається виправними роботами на строк до шести місяців або
громадською доганою.

Глава V
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ГРОМАДЯН
( Назва глави V із змінами, внесеними згідно з Законом
N 2468-12 від 17.06.92 )
Стаття 140. Крадіжка
Таємне викрадення індивідуального майна громадян (крадіжка) — карається позбавленням волі на строк до трьох років або
виправними роботами на строк до двох років. Крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому, а так само
вчинена за попереднім зговором групою осіб або повторно, — карається позбавленням волі на строк до семи років з
конфіскацією майна або без конфіскації або виправними роботами на
строк від одного року до двох років з конфіскацією майна чи без
такої. Крадіжка з проникненням у житло — карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років з конфіскацією майна або без конфіскації. Крадіжка, вчинена особливо небезпечним рецидивістом, — карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна. ———————————————————— Примітка. Повторним у статтях 140, 141, 143 і 144 визнається
злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із
злочинів, передбачених цими статтями або статтями 69,
81 - 84, 86, 86-1, 86-2, 142, 215-3, 223, 228-3, 229-2,
229-17 (розкрадання обладнання, призначеного для
виготовлення наркотичних засобів або психотропних
речовин), 229-19 цього Кодексу. ( Стаття 140 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від
27.06.61 ( 342а-05 ); N 2718-08 від 17.06.74; N 4571-10 від
12.01.83; N 4452-11 від 21.08.87; N 5723-11 від 14.04.88; N
7226-11 від 06.03.89; Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12
від 17.06.92; N 2935-12 від 26.01.92, N 64/95-ВР від 15.02.95,
N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000 )
Стаття 141. Грабіж
Відкрите викрадення індивідуального майна громадян (грабіж) — карається позбавленням волі на строк до п'яти років або
виправними роботами на строк від одного року до двох років. Грабіж, поєднаний з насильством, що не є небезпечним для
життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого
насильства, а так само грабіж, що завдав значної шкоди потерпілому
або вчинений за попереднім зговором групою осіб чи повторно, — карається позбавленням волі на строк до восьми років з
конфіскацією майна або без конфіскації. Грабіж з проникненням у житло — карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти
років з конфіскацією майна або без конфіскації. Грабіж, вчинений особливо небезпечним рецидивістом, — карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна. ( Стаття 141 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83; Законами N 2175-12 від 06.03.92; N 2468-12 від
17.06.92; N 2935-12 від 26.01.93 )
Стаття 142. Розбій
Напад з метою заволодіння індивідуальним майном громадян,
поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи,
яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства
(розбій), — карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти
років з конфіскацією майна або без конфіскації. Розбій, вчинений за попереднім зговором групою осіб або
особою, яка раніше вчинила розбій з метою заволодіння державним,
колективним чи індивідуальним майном громадян, або бандитизм, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти
років з конфіскацією майна. Розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень
або вчинений з проникненням у житло чи особливо небезпечним
рецидивістом, — карається позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна. ( Стаття 142 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83; Законами N 2175-12 від 06.03.92, N 2468-12 від
17.06.92 )
Стаття 143. Шахрайство
Заволодіння індивідуальним майном громадян або набуття права
на майно шляхом обману чи зловживання довір'ям (шахрайство) — карається позбавленням волі на строк до трьох років з
штрафом від шістдесяти до ста шістдесяти мінімальних розмірів
заробітної плати або виправними роботами на строк до двох років. Шахрайство, що завдало значної шкоди потерпілому, а так само
вчинене за попереднім зговором групою осіб або повторно, — карається позбавленням волі на строк до семи років з
конфіскацією майна або без конфіскації або виправними роботами на
строк від одного року до двох років з конфіскацією майна чи без
такої. Шахрайство, вчинене особливо небезпечним рецидивістом, — карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти
років з конфіскацією майна. ( Стаття 143 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законами N 2175-12 від 06.03.92, N 2468-12 від
17.06.92, N 2935-12 від 26.01.93, N 41/95-ВР від 08.02.95 )
Стаття 144. Вимагательство
Вимога передачі індивідуального майна громадян чи права на
майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою
насильства над потерпілим або близькими йому особами, розголошення
відомостей, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодження
чи знищення їх майна (вимагательство) — карається позбавленням волі на строк до п'яти років з
конфіскацією майна чи без такої або виправними роботами на строк
до двох років з конфіскацією майна чи без такої. Вимагательство, вчинене повторно, або за попереднім зговором
групою осіб, або під погрозою вбивства чи нанесення тяжких
тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є
небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням
майна, — карається позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти
років років з конфіскацією майна. Вимагательство, вчинене організованою групою, або особливо
небезпечним рецидивістом, або поєднане з насильством, небезпечним
для життя і здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди, чи
спричинило інші тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти
років років з конфіскацією майна. ( Стаття 144 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 4571-10
від 12.01.83; N 7226-11 від 06.03.89, Законами N 2468-12 від
17.06.92, N 530/96-ВР від 20.11.96 )

Стаття 145. Умисне знищення або пошкодження індивідуального
майна громадян
Умисне знищення або пошкодження індивідуального майна
громадян, що завдало значної шкоди потерпілому, — карається позбавленням волі на строк до трьох років або
виправними роботами на строк до двох років, або штрафом у розмірі
до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Умисне знищення або пошкодження індивідуального майна
громадян, вчинене шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним
способом, чи таке, що спричинило людські жертви або інші тяжкі
наслідки, — карається позбавленням волі на строк від трьох до
п'ятнадцяти років. ( Стаття 145 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10
від 12.01.83, Законами N 2468-12 від 17.06.92, N 41/95-ВР від
08.02.95, N 388/96-ВР від 02.10.96 )
Стаття 146. ( Стаття 146 виключена на підставі Закону
N 2547-12 від 07.07.92 )
( ст.147 - ст.263 ( 2002-05 )
( Додатки ( 2003-05 )



вгору