Кодекс цивільного захисту України

Дата набуття чинності:
21 листопада 2012 року

Кодекс цивільного захисту України (надалі - Кодекс) регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (стаття 1 Кодексу).

Стаття 2 Кодексу надає визначення термінам, які в ньому вживаються. Так, наприклад, встановлено наступне:
  • аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила ураження, травмування населення або створює на окремій території чи території суб'єкта господарювання загрозу життю або здоров'ю населення та призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи спричиняє наднормативні, аварійні викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив на навколишнє природне середовище;
  • епідемія – це масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу;
  • епізоотія – це широке поширення заразної хвороби тварин за короткий проміжок часу, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на відповідній території;
  • епіфітотія – це широке поширення на території однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць заразної хвороби рослин, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на відповідній території;
  • катастрофа – це велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків;
  • надзвичайна ситуація – це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності;
  • небезпечна подія – це подія, у тому числі катастрофа, аварія, пожежа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, епіфітотія, яка за своїми наслідками становить загрозу життю або здоров'ю населення чи призводить до завдання матеріальних збитків;
  • стихійне лихо – це природне явище, що діє з великою руйнівною силою, заподіює значну шкоду території, на якій відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, завдає матеріальних збитків.

Цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4 Кодексу).

Стаття 5 Кодексу передбачає класифікацію надзвичайних подій.

Згідно статті 6 Кодексу координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері цивільного захисту у межах своїх повноважень здійснюють:
  • Рада національної безпеки і оборони України;
  • Кабінет Міністрів України.
Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов'язаної з техногенно-екологічною безпекою, захистом населення і територій, запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації:
  • Кабінетом Міністрів України утворюється Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
  • Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями утворюються регіональні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
  • районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад, районними у містах та селищними радами утворюються місцеві комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;
  • керівними органами підприємств, установ та організацій утворюються комісії з питань надзвичайних ситуацій.

Основні принципи здійснення цивільного захисту визначені статтею 7 Кодексу.

Відповідно до статті 8 Кодексу забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем та їх ланок. Основними завданнями єдиної державної системи цивільного захисту є:
  • забезпечення готовності міністерств та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
  • забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;
  • навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;
  • виконання державних цільових програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;
  • опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;
  • прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;
  • створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
  • оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;
  • захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
  • проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;
  • пом'якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;
  • здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;
  • реалізація визначених законом прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;
  • інші завдання, визначені законом.

Функціональні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту створюються центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері суспільного життя (стаття 9 Кодексу).

Згідно статті 10 Кодексу територіальні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту (надалі - територіальні підсистеми) діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ланки територіальних підсистем створюються:
  • Радою міністрів Автономної Республіки Крим - у районах Автономної Республіки Крим;
  • районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями - у районах, районах у містах Києві та Севастополі;
  • органами місцевого самоврядування - в обласних центрах, у містах обласного і районного значення.

Статтями 11 – 15 Кодексу передбачено, що єдина державна система цивільного захисту залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, функціонує у таких режимах:
  • повсякденного функціонування (встановлюється за умов нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної, техногенної та пожежної обстановки та за відсутності епідемій, епізоотій, епіфітотій);
  • підвищеної готовності (у разі загрози виникнення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється режим підвищеної готовності);
  • надзвичайної ситуації (у разі виникнення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється режим надзвичайної ситуації);
  • надзвичайного стану (режим надзвичайного стану для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється у межах території, на якій введено правовий режим надзвичайного стану відповідно до Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”);
  • особливого періоду (єдина державна система цивільного захисту функціонує відповідно до Кодексу та з урахуванням особливостей, що визначаються згідно з вимогами законів України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та “Про правовий режим воєнного стану” , а також інших нормативно-правових актів).

Розділ ІІІ Кодексу встановлює повноваження суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

Відповідно до статті 20 Кодексу організація заходів цивільного захисту суб'єкта господарювання здійснюється підрозділами (посадовими особами) з питань цивільного захисту, які створюються (призначаються) керівниками зазначених суб'єктів господарювання з урахуванням таких вимог:
  • у суб'єктах господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту, з чисельністю працюючих понад 3000 осіб створюються підрозділи з питань цивільного захисту;
  • у суб'єктах господарювання, а також закладах охорони здоров'я із загальною чисельністю працюючих та осіб, які перебувають на лікуванні, від 200 до 3000 осіб та у суб'єктах господарювання, віднесених до другої категорії цивільного захисту, призначаються посадові особи з питань цивільного захисту;
  • у навчальних закладах з денною формою навчання з чисельністю 500 і більше осіб, які навчаються, призначаються посадові особи з питань цивільного захисту;
  • у суб'єктах господарювання з чисельністю працюючих до 200 осіб призначаються особи з питань цивільного захисту за рахунок штатної чисельності суб'єкта господарювання.

До сил цивільного захисту стаття  22 Кодексу відносить:
  • Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту;
  • аварійно-рятувальні служби;
  • формування цивільного захисту;
  • спеціалізовані служби цивільного захисту;
  • пожежно-рятувальні підрозділи (частини);
  • добровільні формування цивільного захисту.
Основними завданнями сил цивільного захисту є:
  • проведення робіт та вжиття заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від них;
  • проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;
  • гасіння пожеж;
  • ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіоактивного, хімічного забруднення та біологічного зараження, інших небезпечних проявів;
  • проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів, що залишилися на території України після воєн, сучасних боєприпасів та підривних засобів (крім вибухових пристроїв, що використовуються у терористичних цілях), крім територій, які надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, військових навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань;
  • проведення вибухових робіт для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
  • проведення робіт щодо життєзабезпечення постраждалих;
  • надання екстреної медичної допомоги постраждалим у районі надзвичайної ситуації і транспортування їх до закладів охорони здоров'я;
  • здійснення перевезень матеріально-технічних засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання гуманітарної допомоги постраждалим внаслідок таких ситуацій;
  • надання допомоги іноземним державам щодо проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
  • проведення аварійно-рятувального обслуговування суб'єктів господарювання та окремих територій, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій.
Сили цивільного захисту можуть залучатися до проведення відновлювальних робіт.

Відповідно до статті 23 Кодексу аварійно-рятувальні служби поділяються на:
  • державні, регіональні, комунальні, об'єктові та громадських організацій;
  • спеціалізовані та неспеціалізовані;
  • професійні та непрофесійні.
Аварійно-рятувальні служби утворюються:
  • державні - центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, іншими центральними органами виконавчої влади;
  • регіональні - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі відповідно;
  • комунальні - органами місцевого самоврядування у місті, районі міста, селищі, селі;
  • об'єктові - керівником суб'єкта господарювання, що експлуатує об'єкти підвищеної небезпеки;
  • громадських організацій - громадською організацією відповідно до закону.

Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту функціонує в системі центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, і складається з органів управління, аварійно-рятувальних формувань центрального підпорядкування, аварійно-рятувальних формувань спеціального призначення, спеціальних авіаційних, морських та інших формувань, державних пожежно-рятувальних підрозділів (частин), навчальних центрів, формувань та підрозділів забезпечення (стаття 24 Кодексу).

Згідно статті 25 Кодексу спеціалізовані служби цивільного захисту (енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, зв'язку і оповіщення, протипожежні, торгівлі та харчування, технічні, транспортного забезпечення, охорони громадського порядку) утворюються для проведення спеціальних робіт і заходів з цивільного захисту та їх забезпечення, що потребують залучення фахівців певної спеціальності, техніки і майна спеціального призначення:
  • об'єктові - на суб'єкті господарювання (шляхом формування з працівників суб'єкта господарювання ланок, команд, груп, що складають відповідні спеціалізовані служби цивільного захисту) - керівником суб'єкта господарювання;
  • галузеві - у системі центрального органу виконавчої влади (шляхом зведення об'єктових підрозділів у відповідну галузеву спеціалізовану службу цивільного захисту) - центральним органом виконавчої влади. Перелік центральних органів виконавчої влади, в яких утворюються спеціалізовані служби цивільного захисту, визначається Положенням про єдину державну систему цивільного захисту;
  • територіальні (шляхом об'єднання об'єктових підрозділів у відповідну територіальну спеціалізовану службу цивільного захисту місцевого рівня або об'єднання територіальних спеціалізованих служб цивільного захисту місцевого рівня у регіональну спеціалізовану службу цивільного захисту): 1) в Автономній Республіці Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим або іншим органом, визначеним відповідно до нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) в області, містах Києві та Севастополі, районі - місцевою державною адміністрацією; 3) у місті обласного значення - органом місцевого самоврядування.

Статтею 26 Кодексу передбачено, що формування цивільного захисту утворюються для проведення великих обсягів робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, воєнних (бойових) дій чи терористичних актів, а також для проведення відновлювальних робіт, які потребують залучення великої кількості населення і техніки:
  • об'єктові - у суб'єктах господарювання, які володіють спеціальною технікою і майном, а працівники підготовлені до дій в умовах надзвичайних ситуацій - суб'єктом господарювання;
  • територіальні (шляхом об'єднання об'єктових формувань цивільного захисту на відповідній території): 1) в Автономній Республіці Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим; 2) в області, містах Києві та Севастополі, районі - відповідною місцевою державною адміністрацією; 3) у місті обласного значення - міською радою.

Добровільні формування цивільного захисту утворюються під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій для проведення допоміжних робіт із запобігання або ліквідації наслідків таких ситуацій за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, місцевої державної адміністрації, органу місцевого самоврядування. До добровільних формувань цивільного захисту включаються громадяни на добровільних засадах (стаття 32 Кодексу).

Розділом ІV Кодексу, який присвячений захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, передбачено засади здійснення:
  • оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту (глава 6);
  • укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційних заходів (глава 7);
  • інженерного захисту територій, радіаційного і хімічного захисту (глава 8);
  • медичного, біологічного і психологічного захисту, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (глава 9);
  • навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях (глава 10).

Розділ V Кодексу визначає такі заходи запобігання надзвичайним ситуаціям:
  • моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій (стаття 43);
  • державна стандартизація у сфері цивільного захисту (стаття 44);
  • експертиза у сфері цивільного захисту (стаття 45);
  • сертифікація засобів цивільного захисту (стаття 46); 
  • державний нагляд (контроль) з питань цивільного захисту (стаття 54);
  • атестація аварійно-рятувальних служб та рятувальників (стаття 48);
  • страхування (стаття 49);
  • забезпечення техногенної безпеки (глава 12);
  • забезпечення пожежної безпеки (глава 13);
  • державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки (глава 14).

Реагування на надзвичайні ситуації та ліквідація їх наслідків регулюються розділом VІ Кодексу.
Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки визначені статтею 67 Кодексу.

Відповідно до статті 71 Кодексу для координації дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, органів управління та сил цивільного захисту, а також організованого та планового виконання комплексу заходів та робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій:
  • використовуються пункти управління та центри управління в надзвичайних ситуаціях;
  • утворюються спеціальні комісії з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
  • призначаються керівники робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
  • утворюються штаби з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
  • визначається потреба у силах цивільного захисту;
  • залучаються сили цивільного захисту до ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснюється безоплатно (стаття 79 Кодексу). Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період включає:
  • організацію та управління аварійно-рятувальними та іншими невідкладними роботами;
  • розвідку районів, зон, ділянок, об'єктів проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
  • визначення та локалізацію зони надзвичайної ситуації;
  • виявлення та позначення районів, які зазнали радіоактивного, хімічного забруднення чи біологічного зараження (крім районів бойових дій);
  • прогнозування зони можливого поширення надзвичайної ситуації та масштабів можливих наслідків;
  • ліквідацію або мінімізацію впливу небезпечних чинників, які виникли внаслідок надзвичайної ситуації;
  • пошук та рятування постраждалих, надання їм екстреної медичної допомоги і транспортування до закладів охорони здоров'я;
  • евакуацію або відселення постраждалих;
  • виявлення та знешкодження вибухонебезпечних предметів;
  • санітарну обробку населення та спеціальну обробку одягу, техніки, обладнання, засобів захисту, будівель, споруд і територій, які зазнали радіоактивного, хімічного забруднення чи біологічного зараження;
  • надання медичної допомоги постраждалим, здійснення санітарно-протиепідемічних заходів, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в районі виникнення надзвичайної ситуації та місцях тимчасового розміщення постраждалих;
  • запровадження обмежувальних заходів, обсервації та карантину;
  • надання психологічної та матеріальної допомоги постраждалим, проведення їх медико-психологічної реабілітації;
  • забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної ситуації;
  • проведення першочергового ремонту та відновлення роботи пошкоджених об'єктів життєзабезпечення населення, транспорту і зв'язку;
  • здійснення заходів соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій;
  • проведення інших робіт та заходів залежно від характеру та виду надзвичайної ситуації.

Порядок гасіння пожеж встановлено статтею 80 Кодексу.

Глава 17 Кодексу визначає порядок відшкодування матеріальних збитків та надання допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій.

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів цивільного захисту визначається розділом VІІІ Кодексу.

Розділ ІХ Кодексу передбачає вимоги до комплектування органів управління та сил цивільного захисту, проходження служби цивільного захисту.

Служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 101 Кодексу).

Відповідно до статті 102 Кодексу на службу цивільного захисту приймаються на конкурсній та контрактній основі громадяни України з повною загальною середньою освітою, які відповідають кваліфікаційним вимогам і здатні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, освітнім і професійним рівнем, станом здоров'я виконувати свій службовий обов'язок. Кваліфікаційні вимоги до осіб, які приймаються на службу цивільного захисту, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Особи, зараховані на перший курс навчання навчальних закладів цивільного захисту, віком від 17 років, у тому числі ті, яким 17 років виповнюється в рік зарахування на навчання, для цілей Кодексу прирівнюються до осіб, прийнятих на службу цивільного захисту. Не може бути прийнята на службу цивільного захисту особа, яка була засуджена за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Спеціальні звання осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються статтею 104 Кодексу.

Згідно статті 105 Кодексу граничний вік перебування на службі цивільного захисту встановлюється:
  • для осіб рядового, молодшого і середнього начальницького складу - до 50 років;
  • для осіб старшого начальницького складу - до 55 років;
  • для осіб вищого начальницького складу - до 60 років.

Статтею 106 Кодексу передбачено, що контракт припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту:
  • у зв'язку із закінченням строку контракту;
  • за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі;
  • за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) центральної лікарсько-експертної комісії центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, про непридатність або обмежену придатність до служби;
  • у зв'язку із скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
  • відповідно до заяви особи, яка звільняється у зв'язку із сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України;
  • у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового чи начальницького складу;
  • у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом органу управління, формування чи підрозділу, навчального закладу, наукової установи, іншої організації центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, а також центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки;
  • у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду;
  • у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призивної комісії;
  • у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
  • у зв'язку з набуттям громадянства іншої держави;
  • в інших випадках, передбачених законом.

Рятувальник - це особа, атестована на здатність до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж і яка безпосередньо бере в них участь, має відповідну спеціальну, фізичну, психологічну та медичну підготовку. Громадяни України отримують статус рятувальника на підставі рішення відповідних атестаційних органів за результатами атестації. (стаття 109 Кодексу).

Права та обов’язки рятувальника встановлені статтею 110 Кодексу.

Соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і осіб, звільнених із служби цивільного захисту передбачений розділом Х Кодексу.

Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу передбачено визнати такими, що втратили чинність закони України:
  • “Про Цивільну оборону України”;
  • “Про пожежну безпеку”;
  • “Про загальну структуру і чисельність військ Цивільної оборони”;
  • “Про війська Цивільної оборони України”;
  • “Про аварійно-рятувальні служби”;
  • “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”;
  • “Про правові засади цивільного захисту”.

Кодекс був введений в дію 1 липня 2013 року.

Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору