Кримінальний процесуальний кодекс України

Дата набуття чинності:
19 листопада 2012 року

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Кримінального процесуального кодексу України (надалі - Кодекс) та інших законів України (частина 2 статті 1 Кодексу).

Відповідно до статті 2 Кодексу завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Стаття 3 Кодексу надає визначення основним термінам, які в ньому застосовуються. Так, наприклад, закон України про кримінальну відповідальність – це законодавчі акти України, які встановлюють кримінальну відповідальність (Кримінальний кодекс України та закон України про кримінальні проступки). Дізнання – це форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків. А досудове розслідування – це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Загальні засади кримінального провадження визначені статтею 7 Кодексу.

Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених Кодексом. Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою. Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому Кодексом. Кожен, хто понад строк, передбачений Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений. Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого Кодексом, тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 12 Кодексу).


Згідно частини 2 статті 15 Кодексу ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених Кодексом.

Частиною 2 статті 16 Кодексу передбачено, що на підставах та в порядку, передбачених Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Відповідно до статті 17 Кодексу особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Гласність і відкритість судового провадження гарантується статтею 27 Кодексу.

Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому Кодексом. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача (стаття 29 Кодексу).

Склад суду встановлюється статтею 31 Кодексу.

Відповідно до статті 32 Кодексу кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

Інстанційна підсудність встановлюється статтею 33 Кодексу.

Згідно частини 2 статті 36 Кодексу прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений:
  • починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених Кодексом;
  • мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;
  • доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;
  • доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному Кодексом;
  • доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;
  • призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;
  • скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих;
  • ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених Кодексом, для його відводу, або у випадку неефективного досудового розслідування;
  • приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження та продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених Кодексом;
  • погоджувати або відмовляти у погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій у випадках, передбачених Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;
  • повідомляти особі про підозру;
  • пред'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому Кодексом та законом;
  • затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання;
  • звертатися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
  • підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому Кодексом;
  • погоджувати запит органу досудового розслідування про міжнародну правову допомогу, передання кримінального провадження або самостійно звертатися з таким клопотанням в порядку, встановленому Кодексом;
  • доручати органу досудового розслідування виконання запиту (доручення) компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу або перейняття кримінального провадження, перевіряти повноту і законність проведення процесуальних дій, а також повноту, всебічність та об'єктивність розслідування у перейнятому кримінальному провадженні;
  • перевіряти перед направленням прокуророві вищого рівня документи органу досудового розслідування про видачу особи (екстрадицію), повертати їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо такі документи необґрунтовані або не відповідають вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи законам України;
  • доручати органам досудового розслідування проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;
  • оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому Кодексом;
  • здійснювати інші повноваження, передбачені Кодексом.

Статтею 38 Кодексу передбачено, що органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:
  • органів внутрішніх справ;
  • органів безпеки;
  • органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;
  • органів державного бюро розслідувань.

Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора. Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора. Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативним підрозділом (стаття 41 Кодексу).

Стаття 42 Кодексу встановлює правовий статус підозрюваного, обвинуваченого.

Відповідно до статті 45 Кодексу захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

Згідно статті 46 Кодексу захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу. Неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов'язковою. Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п'яти захисників одного обвинуваченого. Захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування. Документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані виконувати законні вимоги захисника.

Обов’язки захисника передбачені статтею 47 Кодексу. Частиною 4 статті 47 Кодексу передбачено, що захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:
  • якщо є обставини, які згідно з Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні;
  • незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов'язкової участі захисника;
  • умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог Кодексу тощо;
  • якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.

Статтями 55 – 57 Кодексу визначено процесуальний статус потерпілого.

Права та обов’язки свідка встановлені статтею 66 Кодексу.

Відповідно до статті 75 Кодексу слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:
  • якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
  • якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;
  • якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження;
  • за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
  • у випадку порушення порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Підстави для відводу прокурора, слідчого, захисника, представника, спеціаліста, перекладача, експерта, секретаря судового засідання визначені статтями 77 – 79 Кодексу.

Порядок вирішення питання про відвід встановлено статтею 81 Кодексу. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду (частина 4 статті 81 Кодексу).

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 Кодексу).

Згідно статті 91 Кодексу у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
  • подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
  • винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
  • вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
  • обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
  • обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Обов'язок доказування вищезазначених обставин, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених Кодексом випадках – на потерпілого. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх падає (стаття 92 Кодексу).

Статтею 98 Кодексу передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Документи є речовими доказами, якщо вони містять вищезазначені ознаки.

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження (стаття 100 Кодексу). Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому:
  • гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;
  • гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення, конфіскуються;
  • майно, яке вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;
  • майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а в разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;
  • гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх - передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;
  • гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них передаються в дохід держави;
  • документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Відповідно до статті 103 Кодексу процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися:
  • у протоколі;
  • на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії;
  • у журналі судового засідання.

Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Судове рішення приймається у формі ухвали або вироку. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.  (стаття 110 Кодексу).

Порядок обчислення процесуальних строків встановлено статтею 115 Кодексу.

Згідно статті 118 Кодексу процесуальні витрати складаються із:
  • витрат на правову допомогу;
  • витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
  • витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
  • витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом (стаття 127 Кодексу).

Відповідно до статі 131 Кодексу заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є:
  • виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;
  • накладення грошового стягнення;
  • тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;
  • відсторонення від посади;
  • тимчасовий доступ до речей і документів;
  • тимчасове вилучення майна;
  • арешт майна;
  • затримання особи;
  • запобіжні заходи.

Статтями 132 – 213 Кодексу встановлено порядок застосування вищезазначених заходів забезпечення кримінального провадження.

Статтею 139 Кодексу передбачено, що якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:
  • від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
  • від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

Відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу. Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено. Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. Відсторонення судді від посади здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України в порядку, встановленому законодавством (стаття 154 Кодексу).

Згідно статті 176 Кодексу запобіжними заходами є:
  • особисте зобов'язання;
  • особиста порука;
  • застава;
  • домашній арешт;
  • тримання під вартою.
Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Статтею 183 Кодексу передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:
  • до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, – виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 Кодексу (переховування від органів досудового розслідування та (або) суду; знищення, ховання або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується), буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
  • до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
  • до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
  • до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;
  • до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
  • до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 194 Кодексу під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
  • наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
  • наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
  • недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх вищезазначених обставин, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
  • прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
  • не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
  • повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
  • утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
  • не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
  • пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
  • докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
  • здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
  • носити електронний засіб контролю.

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (стаття 197 Кодексу). Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:
  • шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;
  • дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Згідно статті 207 Кодексу ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених Кодексом. Кожен має право затримати без ухвали судді, суду будь-яку особу: 
  • при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;
  • безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Розділ ІІІ Кодексу встановлює порядок досудового розслідування.

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства (стаття 214 Кодексу).

Підслідність визначається статтею 216 Кодексу.

Статтями 223 – 245 Кодексу встановлено порядок проведення слідчих (розшукових) дій.

Допит не може продовжуватися без перерви понад 2 години, а в цілому – понад 8 годин на день (стаття 224 Кодексу). Згідно статті 232 Кодексу допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування) у випадках:
  • неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин;
  • необхідності забезпечення безпеки осіб;
  • проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;
  • необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування;
  • наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми.

Глава 21 Кодексу присвячена негласним слідчим (розшуковим) діям. Негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню. Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб (стаття 246 Кодексу). Кодекс передбачає такі види негласних слідчих дій:
  • втручання у приватне спілкування (аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем);
  • обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи;
  • установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу;
  • спостереження за особою, річчю або місцем;
  • аудіо-, відеоконтроль місця;
  • контроль за вчиненням злочину;
  • виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Підстави та порядок зупинення досудового розслідування передбачені статтею 280 Кодексу.

Відповідно до статті 283 Кодексу особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. Прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій:
  • закрити кримінальне провадження;
  • звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
  • звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Глава 25 Кодексу визначає особливості досудового розслідування кримінальних проступків.

Відповідно до частини 3 статті 307 Кодексу ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Згідно частини 4 статті 313 Кодексу рішення службової особи органу прокуратури вищого рівня є остаточним і не підлягає оскарженню до суду, інших органів державної влади, їх посадових чи службових осіб.

Розділ IV Кодексу встановлює порядок судового провадження у першій інстанції.

Судове засідання відбувається у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань; у разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду (частина 3 статті 318 Кодексу).
Судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі, якщо суддя позбавлений можливості брати участь у засіданні, він має бути замінений іншим суддею (стаття 319 Кодексу).

Згідно статті 337 Кодексу судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитись від підтримання обвинувачення.

Процедура судового розгляду встановлена статтями 342 – 368 Кодексу.

Судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали (стаття 369 Кодексу).

Порядок ухвалення судових рішень, їх форма визначені статтею 371 Кодексу.

Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Після проголошення вироку головуючий роз'яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз'яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору (стаття 376 Кодексу).

Відповідно до статті 383 Кодексу суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції.

Обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних (стаття 384 Кодексу).

Права і обов'язки присяжного визначені статтею 386 Кодексу.

Стаття 387 Кодексу встановлює порядок відбору присяжних в суді.

Нарадою суду присяжних керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів. Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останнім. Ніхто зі складу суду присяжних не має права утримуватися від голосування, крім випадку, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого. При виникненні розбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого є більш сприятливим, питання вирішується шляхом голосування. Кожен із складу суду присяжних має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення (стаття 391 Кодексу).

Порядок судового провадження з перегляду судових рішень визначено розділом V Кодексу.

Згідно статті 395 Кодексу апеляційна скарга подається:
  • на судові рішення, ухвалені судом першої інстанції, – через суд, який ухвалив судове рішення;
  • на ухвали слідчого судді – безпосередньо до суду апеляційної інстанції.   
Апеляційна скарга, якщо інше не передбачено Кодексом, може бути подана:
  • на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру – протягом 30 днів з моменту їх проголошення;
  • на інші ухвали суду першої інстанції – протягом 7 днів з моменту її оголошення;
  • на ухвалу слідчого судді – протягом 5 днів з моменту її оголошення.

Статтею 407 Кодексу передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
  • залишити вирок або ухвалу без змін;
  • змінити вирок або ухвалу;
  • скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
  • скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;
  • скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;
  • скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник. Виправдувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасований лише у разі, якщо апеляційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник, а також на підставі апеляційної скарги обвинуваченого, його захисника з мотивів і підстав виправдання (стаття 421 Кодексу).

Відповідно до статті 424 Кодексу  у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом 3 місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який перебуває під вартою, – в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення (стаття 426 Кодексу).

Вимоги до касаційної скарги встановлені статтею 427 Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення. (стаття 433 Кодексу).

Згідно статті 436 Кодексу суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:
  • залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення;
  • скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;
  • скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;
  • змінити судове рішення.

Стаття 445 Кодексу передбачає такі підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили:
  • неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;
  • встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Статтею 449 Кодексу передбачено, що заява про перегляд судового рішення подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заява про перегляд судового рішення, яка надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, реєструється в день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу (стаття 450 Кодексу). Суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам Кодексу. У разі якщо заяву подано без додержання вимог статей 448 і 449 Кодексу, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути. Якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою у день первинного її подання до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Заява повертається заявнику у разі, якщо:
  • заявник не усунув її недоліки протягом установленого строку;
  • заяву подано особою, яка не наділена правом на подання такої заяви;
  • заяву подано від імені особи, яка не має відповідних повноважень;
  • є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відмову у допуску справи до провадження за наслідками її розгляду, постановлена з аналогічних підстав.

Порядок розгляду справи Верховним Судом України визначається статтею 453 Кодексу.

Глава 34 Кодексу встановлює порядок провадження за нововиявленими обставинами.

Розділ VІ Кодексу передбачає особливі порядки кримінального провадження.

Відповідно до статті 468 Кодексу у кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод:
  • угода про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим;
  • угода між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості.

Наслідки укладення та затвердження вищезазначених угод передбачені статтею 473 Кодексу.

Особливості та порядок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення визначаються главою 36 Кодексу.

Глава 37 Кодексу встановлює особливості кримінального провадження стосовно:
  • народного депутата України;
  • судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;
  • кандидата у Президенти України;
  • Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
  • Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати;
  • депутата місцевої ради;
  • адвоката;
  • Генерального прокурора України, його заступника.

Кримінальне провадження щодо неповнолітніх передбачається главою 38 Кодексу.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (стаття 498 Кодексу).

Згідно статті 503 Кодексу кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:
  • особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
  • особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.

Відповідно до частини 3 статті 514 Кодексу розгляд питання про продовження, зміну чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за поданням представника медичного закладу, де тримається дана особа.

Порядок кримінального провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю визначається главою 40 Кодексу.

Глава 41 Кодексу встановлює процедуру кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню. Виправдувальний вирок або судове рішення, що звільняє обвинуваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголошення в залі судового засідання (стаття 534 Кодексу).

Порядок вирішення судом питань, пов'язаних із виконанням вироку передбачається статтею 539 Кодексу.

Розділ IХ Кодексу присвячений міжнародному співробітництву під час кримінального провадження.

Кодекс визнає Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року таким, що втратив чинність.
Увага! Інформація застаріла через те, що цей розділ тимчасово не оновлюється!


вгору